Знаходжусь у групі осіб, які, з нагоди якогось святкового дня, який наблизився, мають виконати соціальну роботу зі вручення презентів для людей із особливими потребами. Мені ж дали якийсь пакунок і адресу, за якою маю доставити подарунок. Тепер гуляю по місту, вивчаю незнайомі вулички, вишукуючи вказану адресу. Погода неймовірно приємна, світить і гріє сонечко. Разом із тим у мене виникає інтерес довідатися: які соціальні особливості обмежують людину, до якої йду, в межах свого дому. Довідуюсь, начебто з приписки до пакунка, що людина має рідкісне захворювання шкіри, на якій весь час утворюється слиз, наче в равлика. Отже, як міркую, його квартира перетворена в суцільне середовище слизу. Тепер я пробую собі уявити: як доставлятиму пакунок у велику поштову скриньку вбудовану у вхідні двері, через яку цій людині передають необхідні речі, як ця скринька ізсередини буде сповнена слизом цієї людини. У мене виникає внутрішня огидність і я просинаюсь.
Міняю вставну частину дверного замка. Тепер у руках вона виглядає, як обрізана до 8 см металева шпиля (подібну використовував у роботі). Вона має аналогічний вхід для ключа, яким намагаюсь скористатись. Дивуюсь ідеї втілення в такі розміри. Прокручуючи, шпиля нагрівається настільки, що не втримую в руках і упускаю на підлогу.
Немає коментарів:
Дописати коментар