Сон 060422 "Перфекційні очікування"

Написав бригадиру, що не йду до праці. (Так було в реалі, але це ж сниться, як повтор). Разом із тим поїхав до нього додому аби сказати особисто. Стою, аналізую логіку таких дій. Виходить він до мене на двір, а я пояснюю наскільки дивно себе почуваю, якщо вже дійшло до того, що вважаю за потрібне, окрім повідомити письмово, ще й приїхати особисто розказати за свій стан здоров'я. (Характерно, що до, як і під час сну в мене не переставала боліти голова). Дивлюсь, як біля його будинку сідають доволі низько літаки, зокрема хвостову частину, а він недовго думаючи, іде за ріг свого дому, а там ціла парковка моторних літаків, що щільно стоять один до одного. Хоча з першого погляду літаки виглядали звичними, але в небі виявилось, що на половину схожі з водним катером. Сідає в одну з них і злітає в небо, але незвично: падає трохи на асфальт, легко вдаряться, знову підлітає і сідає на водний простір. Після чого пливе до якоїсь пристані з дерев'яним будиночком, де має комусь пояснювати свої дії. (Чомусь це мені нагадало абсурдну ситуацію з моїм до нього приїздом). 2300'

У якомусь студентському колективі проваджу режисерську роботу. Дозволив самим учасникам вибрати твір, розібрати ролі і почати їх самостійно вчити. Моя ж місія полягала в роботі зі сценічною майстерністю. Проходить перша репетиція, а за ним показ; проходить друга репетиція, врешті - другий показ. Під час репетиції комусь зауважую на довгі паузи в діалогах і грі. Загалом із чергуванням: репетиція-показ, у мене виникає відчуття пришвидшености подій: тільки-но працював з виконавцями, як уже вони показують матеріал "на чисто". Мені дещо в тій грі не подобається, дивуюсь також незавершености вистави. Перший показ, наче перша серія, другий - передбачає, що буде й продовження. Прошу в одного з акторів текст вистави, а він написаний від руки так, що не вдається прочитати. Згадую, що ця постановка за творчістю М.Гоголя і в мене вдома є збірник його творів, а там має бути цей текст. Вирішую обов'язково його перечитати цілком. Сам захід завершується святково: студенти щасливі, парадно вдягнені, ходять групками і весело спілкуються. Покинувши приміщення зі сценою, ходжу по двору між тим студентством. Когось шукаю з учасників вистави, але не знаходжу. Насправді, доволі перейнятий якістю вистав... Мимохідь у натовпі помічаю якусь дівчину, яка на відміну від інших, йшла по вулиці і доволі сильно плакала, причина була не ясна. Дивно, але зі спини мала такі штани, що на дупі була використана шкіра тілесного кольору, ще й вилискувала. Загадкове перше враження... Хоча і звернув на це увагу, але так і залишався перейнятим виставою та пошуком учасників вистави.