Хтось запрошує на весілля, і я на ньому опиняюсь разом із родиною. Довго готувалися, поки зібралися, виїхали... Тим більш інформацію надали напередодні, одже часу було справді мало. Замовили квіти, якісь подарунки... І ось приїжджаємо до РАГСу. Ще з вулиці хтось зауважує, що все найголовніше перед початком майже закінчилося. Піднімаємося я, дружина, діти, ще якісь родичі великими святковими сходами на другий поверх. Чуємо, що церемонія наближається до кульмінаційного моменту. Як піднялись, ще з останніх сходів почало проглядати, як за великим святковим столом стоять люди і вся увага прикута до нареченого та нареченої. Трапили на урочистіший момент - "перший поцілунок". Стали, притихли, аби не заважати перебігу. Десь серед народу, що підійшли насамкінець помічаю бабу Дусю. Трохи здивований її ініціативі прийти подивитися. Дружина одразу робить оцінку, що нам не треба тут затримуватися: привітаємо і підемо, без святкового столу. Наше запізнення вже читається як жест неповаги і ми не будемо належати до шанованих гостей. Я помічаю щасливе обличчя нареченого (мого колишнього однокласника С.Б.). Начечену сприймаю узагальнено, адже під усім тим вбранням та макіяжем важко давати взрозумілу оцінку, тому не фіксуюсь увагою на ній. Хтось зі своїх критично оцінює наречену, так, наче наречений "міг вибрати красивішу!". Я ж намагаюсь оцінити, як ми будемо скоро вітати і "линяти" з цього місця...
Їду дорогою в автобусі, як пасажир. Дорога знайома: Житомир - дачний масив у сторону Буків. Асоціативно накладається досвід торговим агентом, як працював по районних населених пунктах. (В реалі: у житомирському районі не працював). Маю потребу щось докупити в магазині. Знаю, що зараз будемо проїжджати село, а в ньому є багато хат, без вивісок "магазин", хазяї яких займаються торгівлею. Локація для всіх добра, прямо при трасі. Проїжджаємо одну хату, другу, третю, дивуюсь, що всі їх пам'ятаю. Очікую, що зараз водій, попереджений завчасно, ось-ось і зупиниться, а він цього не робить... Так і проїжджаємо і їдемо далі, покинувши цей населений пункт. Я ж міркую: такої нагоди більше не буде: далі немає таких сіл, де було б так багато магазинів, як на одне село.
Їду машиною, знаю, що в мене є вдосталь часу до певної години. Вирішив пригадати собі вулиці, якими мало їздив. На якомусь етапі пригадав одну з них, в якій я мав намір вчитися/працювати (з далекого сну) і вирішив до неї прогулятись, бо навіть забув її повну назву, зокрема двузначний номер закладу. Одна стежка виявилась через коротку вуличку з обійстям. Підйом крутий, земляний. Не здолав, ще й забрехали собаки. Вирішив обійти нормально, асфальтом.
Немає коментарів:
Дописати коментар