Сон 100123 "Зберегти душу"

Йду з матір'ю по вулиці та збираю з кущів чорної смородини, що ростуть обабіч шляху, їх зелене листя. Роблю певного роду букетик. На якомусь етапі навіть пробую його листя на смак. Знаю, що ми йдемо в лазню, тому пахуче листя для парної має бути в пригоді. У другій руці несу чорний дипломат. Міркую: як так, йду купатися, а рушника не взяв? Дивлюсь у свій дипломат, а там так би мовити "набір джентльмена": льняний кухонний рушник, присушений бутерброд, складений із чорного хліба. Пробую і його гризнути, але більше для оцінки їстивности. Отже, так-сяк покупатися буде можна!

Беру участь, як цивільний, у гущі військових подій, які нагадують Першу світову війну. (Так суджу за одягом і зброєю). Якісь солдати заходять в моє селище (таке переконання уві сні) і ведуть прицільний розстріл, можливо, й мирного населення. З шумом розстрілів чую, як рухаються від околиці в центр і розповзається по вулицях. По мірі наближення я тікаю далі. Якоїсь миті в моїх руках опиняються дві рушниці, так, наче десь їх підхопив, або хтось дав у руки. Не маю наміру стріляти, бо не вмію. Переконаний, що зброя в руках одразу вказуватиме на того, кого обов'язково треба знешкодити. Біжу. В одному з дворів бачу священника (пізнаю за одягом) та його помічників, видно, приватний дім святого отця, забігаю на його обійстя, кидаю зброю в траву, бо чую: вже ось-ось вороги в "кількох кроках від нас"...

Повторний перегляд фільму у стилі фентезі, в якому я мало не беру участь. Початок мені не подобається: він мені знайомий і чимось нудний. Кажу це тому, з ким сів дивитися, а це - головна героїня. Тепер її бачу в місячному сяйві, голою, босою, біля берега, на гладкій поверхні замерзлого озера. Спочатку не розумію, що вона тут робить, а згодом бачу, як "звільняє" від невидимих пут чиюсь душу. Коли душа отримує свободу, я її врешті-решт бачу, адже починає світитися посеред ночі наче маленький ліхтарик. Вона піднімається у небо, а там з'являються вже сонми таких самих, виказуючи своєю об'явою велику радість.