(З реалу :: Цікаво, що "роботом-людиною" мені в дитинстві наснився дід Олексій, по кількох місяцях, як помер. У той час він снився багатьом із родини. Баба Марія тоді сказала, що треба йти до храму, аби поставити свічку і написати, аби помолилися (священники) за упокій. І це ще були радянські часи. Набожність баби Марії я спостеріг лише по смерті діда, зоча згадувала, як мама змушувала її ставати в храмі на коліна, у тому ж храмі, який бачила, ученицею під час уроку з вікна школи, як комуністична влада з лозунгами атеїзму скидала з неї хрести і трощила бані, виносили ікони... Вчителька тоді сказала дітям: не дивіться у вікно... З часом, ті хто руйнував - померли не своєю смертю, зокрема й під час ІІ світово війни).
Дім діда Григорія та баби Євдокії. Знайомі приємні відчуття опинитися біля цього дому. Тепер там все інакше. Чомусь виходжу до сусіднього двору з будинком, що навпроти (якісь давні спогади там перебування - із забутих снів, так, що в дитинстві мав інтерес туди зайти, а у снах це неодноразово робив), але траєкторія подвір'я видовжується в довгу зелену галявину-дорогу між огорожами.
P.S. Таке враження, що уві сні існують якісь конкретні місця для "переходу" і вони можуть бути доволі особистими. (Дещо подібне давно читав у Артема Драгунова). Це як чисельна різноманітністю виставка картин, а на ній можна "залипнути" лише на кількох творах, які можуть вразити і створити в житті певну "точку відліку"...
Немає коментарів:
Дописати коментар