Сон 230223 "Лідія"

Почуваю себе молодим хлопцем, що знаходиться в пошуку дівчини. Якоїсь миті зустрічаю дівчину, яка співає. Мені дуже подобається її спів із піснею на народний мотив. (Конкретика відсутня). Вирішую цю дівчину провести додому. Виникає навіть якась взаємна симпатія. По ходу виявляється, що живе недалеко від мене. Подумки: дивно, навіть ніколи не зустрічав її раніше! Десь тієї миті з'являється давня знайома Т.Ш., яка виявляється є її подружкою. Подумки знаходжу логічні зв'язки, адже таке цілком можливе, враховуючи її певну громадську активність. Доходимо разом до дому тієї дівчини. У просторі зору помічаю за кілька городів обриси свого будинку (натяк на батьківський дім, хоча нічого спільного з реальністю, навіть щодо ландшафту доріг, якими йшли та вулиці, на якій спинились). Стоїмо та розмовляємо. Якоїсь миті з'являється баба Марія (давно померла) і каже щось із ноткою злості, де з усього ясно почулося слово "пиво". Здивовано перепитую, адже "пиво" - це не не про неї. Коли йшла і це сказала, то виявилось так, що наче й не йшла далі, а затрималась так, наче спеціально, аби роздивитися: із ким я розмовляю? Дівчина ловить підозрілий настрій бабці та починає щось до неї говорити співом. Вдруге чую і вкотре відзначаю, що дуже подобається її голос. Бачу, як такий підхід покращує настрій ситуації. Вирішую одразу познайомити, але раптом усвідомлюю, що не можу пригадати її імені. А чи взагалі ми їх називали один одному? Відчувається заминка моєї розгубленості, адже саме почав речення: "знайомтесь, а це...". Мозок активно працює, як вийти з цієї дивної ситуації. Чую, наче хтось підказує, чи сама ідея імені з'являється в голові: "Лідія". А щоб узагалі "перестрибнути" в майбутньому можливі формальності додаю: "моя наречена". Чим дивую усіх: і бабцю, і Т.Ш., і саму "Лідію".