Сон 290618 "Пам'ятник Домбровському"

Я заходжу в музей, у велику залу якої завітали націоналістично налаштовані молодики. Поводились не агресивно, але дуже голосно, вигукуючи якісь гасла. Піднімаюсь по сходах до приміщення, в якому стоїть пам'ятник Ярославу Домбровському. Біля нього залишаю якісь речі. Чомусь йду на двір, аби одразу повернутися. У приміщенні зустрічаю кілька різних загонів спецназу. Піднімаючись по сходах, мав комусь пояснити, що я "там" залишив свої речі. Побачив, що постамент і підніжжя пам'ятника облиті рідкою світло-червоною фарбою. Саме погруддя було неушкоджене.
Телефонують батьки і питають: за якою адресою мене забрати? - називаючи одну адресу й одразу іншу - вірну. Мене дивує їх ініціатива, хоча я розумію, що інформація про музей оперативно пішла в масмедіа.
Зміна кадрів, і я знову у приміщенні де знаходиться пам'ятник Домбровському. Але самого погруддя немає, стоїть прямокутний постамент обгорнутий багровою тканиною. Завдяки якій, слідів фарби взагалі як і не існувало. Ведеться підготовка до служби божої. Сидять в два ряди до два десятка людей, дивлячись у півбока на пастора чи то ксьонза, який щось готує до початку служби. Кілька жінок вмикають магнітофони, аби записати проповідь, а в результаті виходить, що вмикаються голоси інших проповідей, і від того балагану поспіхом вимикають, аби не заважати своїм метушінням.
Я йду з того музею геть. Виходжу на вулицю  і йдучи, чую з іншої сторони дороги шум, крики і плач дитини-підлітка. Роздивляюсь і бачу біля нього його перелякану маму, яка нічим не може йому зарадити, і поліцію, яка вибиває свідчення про скоєний напад. Як я зрозумів, мама стоїть тому, що він є неповнолітним, і без неї поліція не має права робити допит. Поліціянт голосно б'є гумовою палицею по підвіконню, на якому сидить той хлопець, випитуючи подробиці нападу, в якому він брав участь. Хлопець крізь сльози і реви нічого питомого повідати не може, адже був одним із найменших у групі. Він не встиг втекти, тому пощастило найменше.