Сон 011219 "Чорна сутність"

Іду на завод, з труби якого мене огортає чадний і неприємний дим. Розумію його шкідливість усьому що є навколо, зокрема природі й живому. Заходжу на територію, потрапляю в офісне приміщення. Споруда доволі велика, герметична, з багатьма поверхами-ярусами, що являють щось середнє між робочим цехом і службовими кабінетами. Диму тут немає, повітря чисте і всі зайняті своїми справами. Я ж знаю, що запрошений на співбесіду, або ж хочу поспілкуватися сам, щодо можливої тут роботи. Разом зі мною, на цю зустріч прийшли й інші претенденти. Поки був час, вирішив пройтись знайомими мені коридорами, привітатися з деякими людьми, так, наче я тут вже працював у недалекому минулому. Поки "гуляю" з'являється стійке переконання: я тут більше не працюватиму.

Якийсь великий святковий захід, більш схожий на прощання, але не з тим, що врешті-решт звершилось, а з тим, що було в далекому минулому. На ньому присутня моя шкільна вчителька математики, яка була ще й класним керівником. Вирішив висловити їй на останок свої міркування про період, відколи вона прийшла в наш клас аж до мого останнього перебування в школі. Спочатку подякував за її відданість роботі, любов до учнів, а також висловив думку, що з усіх вчителів, що були в нас, вона навчала найдовше, і це вже погано. Вона ж підтримала моє судження переформалюванням мого твердження: "Я погоджуючись, що вчителі мають мінятися! А те, що була у вас так довго, зрозуміла ще тоді: це вжé ненормально". Тепер якимось чином я, знаючи проблему, що не всі гості можуть роз'їхатись, запропонував їй переночувати у великій кімнаті, де за двома дверима маю власну спальню. Будинок, в якому маю лягти спати, нагадує дім баби Марії, але видозмінений, наче після суттєвого ремонту. Дещо інакше переплановані стіни і кімнати. На тому місці, де була підсобка, тепер моя спальня, але за обсягом більша. Мешкаю в ній сам. Вчительку поселяю у третій кімнаті, а я лягаю спати у своїй, замкнувши двері на замок. Міркую: як добре, що я тут сам! Лежу на боку, ще не заплющивши очі, і краєм ока помічаю, як чиясь голова у вигляді тіні, так, наче треба було стояти навпочіпки, визирає із-за стіни колишньої кімнати, від якої залишився тільки дизайнерський задум. З'явилась і, помітивши мене, сховалась. За короткий час визирнула знову, й розуміючи, що я її бачу, сховалась знову. Я ж кажу: я тебе бачу! До кінця не розуміючи: що то за істота? Продовжую: виходи, я тобі не причиню шкоди! І тут з'являється якесь мале створіння, що на вигляд нагадує чи то тварину, чи то маленьку людину. Має підвищенну волохатість і викликає до себе певне співчуття. Запрошую її у своє ліжко, аби вона не мерзла. Вона залазить і я її вкриваю біля себе. Починаю уважно вивчати. Друге, що кинулося у вічі й не могло мені відповісти на питання: ще це за істота? - були довгі нігті, неймовірно гарно пофарбовані чорним лаком, так, наче зроблені були в професійному салоні краси. Вже вголос питаю в неї: хто ти така? А у відповідь істотка скручується хитро в клубочок, так, наче хоче всім своїм тілом сказати: залиш мене біля себе, мені тут подобається! Ця поведінка мене обурює і я відрізаю: "Киш від мене, щоб я тебе не бачив!" На що вона з усією виразністю хитро усміхається. Питаю: "Чого усміхаєшся?", а вона йде й жестом натякає, що в моїй тумбочці лежить її печиво, яке вона там забула і що, видно, й було причиною простежити за мною, аби його забрати. Я дістаю і віддаю картонну коробку, прямокутної форми, якої раніше в себе не бачив. Істотка дивиться на мене і каже: "Вам смачніше. Мені - ні!" Не до кінця зрозумівши логіки її слів. 0230'
P.S. Проснувшись, відчув, як по тілу пробіги сироти: поки спав, трохи змерз. На дворі, ще з вечора відзначив: початок календарної зими збігся з початком перших морозів.