Сон 080119 "Звукові та візуальні трансформації"

Юнацька бібліотека на другому поверсі якогось гуртожитку. (Певний мотив уже фігурував у інших снах, але не в буквальному значенні: зокрема, мені знайомі, незалежно одне від одного, як гуртожиток, так і бібліотека). Час від часу до неї приходжу і приношу не так книги, як певні речі, що зазнають своєрідної трансформації, наприклад, кришаться, набувають оновленої форми. Одного дня працівниця бібліотеки віддала мені чопики для доньки, які я поправ і вони в підошвах розкришилися. Якщо їх вигинати, то проступають отвори, з яких під час прання й випали частинки ґуми. Я прийшов до бібліотекарки й показав, що з сталося зі взуттям. Вона сказала, що забула попередити: їх не можна прати! - і вирішила відшкодувати їх фінансову вартість. Почав віднікуватися, що того робити не варто, але вона настоювала на своєму. Я не знав, який варіант розв'язання колізії їй запропонувати. (Далі у сні пролягають певні сюрреалістичні паралелі у вигляді фрагментів).
1). Кругла упаковка від закуски під впливом моїх не до кінця зрозумілих дій розсипається і складається наново.
2). Чую чиїсь слова:

Харі Кристмас.

3). Також чую: 

Я не якийсь "містер Джон"! Я - Сейм Зон!

0628'

У місті великий концерт, а я тут дивлюсь на річку, через яку пішки переходять люди і намагаються переїхати машини. В одних місцях є глибокі ями. Складається певне враження, наче люди знають кудою варто йти, а кудою ні. Дехто з водіїв-відчайдухів ризикують, і це видно із висоти. Причина їхньої тут активності - затори по всьому місту.
Я знаходжусь у будинку, який стоїть над цією річкою. Там є офісні приміщення. В одне з них, по завершенню обіду, "залітає" першою за робоче місце працівниця, аби показати свою "неймовірну" любов до праці. Зі сторони це виглядає саме "показати", бо доходить іноді до смішного: оббігає інших колег, аби першою зайти в офіс.
Я стою біля вікна і бачу біля себе прозору пташку, "розмальовану" в красиві візерунки синього і зеленого кольорів. Крізь її прозорість можна було розгледіти красу й по інший бік тіла. Я звертаю увагу однієї жіночки, яка стояла біля мене з дитиною. Дитина одразу почала висловлювати неймовірний захват. Жіночка не одразу розуміє: про що я? - спілкуючись із кимось по телефону (?). Пташка летить крізь відчинене вікно й каже:

Тільки ні кому не кажіть, що ви мене бачили!

Мій погляд на неї вдруге з-за будинку, що над річкою. Дивлюсь на те, як намагаються й надалі їхати по воді машини і перетинати її поодинокі люди. В даличині бачу, як маса води набігає й набігає. Припускаю, що все ж таки це не просто велика річка, а вулиця, на яку вилилась вода, як вийшла з берегів.