З дня в день робота, але тут приїжджають до мене дружина і діти. Беру пару днів на відпочинок, аби побути з дітьми. У дружини свої справи, які має вирішити без нашої участі. Зустрічаю по дорозі до бібліотеки земляка, який каже, що в Ружині буде відбуватися "Всеукраїнське свято шанувальників [творчості Т.] Шевченка". Знаючи мене по організації певних літературних заходів, просить поїхати разом із ним. Додає, що автобус буде десь за півгодини. Ще говоримо на різні теми, зокрема про мою біографію та поїздку машиною на те свято. Так, наче він міг би поїхати й на своїй, але тут не ризикує, адже має власного водія, якого з ним немає, з дивною фразою роз'яснення: "Я можу проїхатися лише до під'їзду". Перепитує в мене, чи не брав випадково я свої права? Я не встигаю відповісти: лунає дзвінок. Маю зустріти дітей. Разом із тим чоловік показує, що мешкає тут - "у готелі, номер кімнати 33 - заходь!" Я маю йому відмовити, але разом із тим спокушає така поїздка: давно не був на урочистих святах такого рівня. Разом із тим, не відриваючись від телефону, де жінка розповідає, як маю забрати дітей, свідомість "атакують" ряд образів, які важко зліпити до логічної купи. Тут думаю про дітей, а в голові зринає спогад про те, як грався з ними між засніженими деревами, і десь у паралель думаю про те, що треба знайти кімнату #33 і чемно відмовити в поїздці. Заходжу в готель, що тепер стоїть на місці бібліотеки і бачу, що нумерація має ще й буквенну частину, разом із тим порушена між поверхами і на самих секціях. Думаю: добре було б подзвонити, але номер телефону так і не встиг взяти. З усіх готельних номерів знайшов лише напис, приблизно UYJ/33, якому вкрай був подивований. Недалеко по сусідству були відчинені двері до іншої кімнати. Зайшов туди і запитав за нумерацію і чи знають: хто мешкає в тому номері, що поряд? Якийсь поодинокий чоловік не вніс жодної конкретики, лише чомусь відгорнув на сусідньому до нього ліжку простирало і загорнув на місце. Біля дверей ще опинилась якась мовчазна дівчина. Вирішив іти на вулицю. Подумки збагнув, що на рецепції так само не дадуть мені ради, як і та вигадана ними нумерація, яку важко передати словами. На дворі зустрічаю людей, що збираються на свято. Вибігає білий пухнастий пес і лягає на капот машини, весело перегортається, лягає на спину - радіє життю. Дивлюсь у сторону і здалеку бачу якогось чоловіка, схожого на того, із ким мав побачитися, але з загримованим обличчям із вусами в білий колір. 0333'
Рештки попереднього сюжету перетікають у застілля, на якому якийсь чоловік робить порівняння з Ліваном і Алжиром.
Дивна фраза: "Створити "бордель" для читання книг". Знаходжу дві книжки з однієї серії (#1 і #3), бракує третьої (#2). Кажу собі, що її треба докупити. Протягом сновидіння займаюсь книжними справами.
Змотую переноску, віддаю сину. Хтось поряд коментує про виконану роботу. На що я відповідаю: "А що поробиш! Гробóве має бути без світла?" 0530'
Немає коментарів:
Дописати коментар