Якийсь митець-дослідник вивчає рештки цієї культури, перебуваючи в подібному домі аборигенів. Цікавиться побутом, їжею. Звертає свою увагу на зимовий період: щоб пережити його, господарі сушили м'ясо, розвішуючи його на гаках, прибитих до стіни. Так воно могло зберігатися доволі довго, що й рятувало велику родину в скрутні часи.
На все дивлюсь очима цього митця, зокрема на ту стіну, увішану м'ясом. З оповіді однієї мешканки цього дому, почув, що такі зими не всі мали можливість пережити, зокрема діти.
Головний герой виходить із цього дому з приємним відчуттям, що зумів зробити "відро фотографій".
Міркує: аби скласти повну картину їхнього життя, треба побачити їхні могили.
У глибині двору (на уборі) бачить згадану господиню, яка хоче чи відрубати, чи то відрізати голову тваринці, яка схожа більше на морську свинку, хоча герой подумки називає її "мишка". Дивлячись на цю істоту, чує її голос: "Покажи мені то, у що я стала?" По сказаних словах темніючи в колір шоколаду. (Шоколадний заєць?) Пробігає знайома асоціація зі сушеним м'ясом. "А в що ж ти маєш стати?" - перепитує подумки в неї. Вона ж з докором і сумом за все своє життя, безглузду жертовність і його вузьколобість: "В гівно!"
Приходжу до когось у гості, та й не сам. На столі стоїть наш тортик, акуратно покраєний на дольки. Я ж кажу: "А що ж ми постійно приходимо і не приносимо солодощі?" (Маючи на увазі фрукти). На що чую чиюсь відповідь, незалежну від моєї репліки: "А тортик - смачненький!" 0500'
Немає коментарів:
Дописати коментар