Сон 270819 "Має зачепити"

Кіноматографічний сон. Я в ролі опікуна, який займається господарчою справою в інтернаті для малолітніх дітей. У мене сьогодні завдання: випомпувати з підвального приміщення воду. Займаюсь різними організаційними справами в даному напрямку, викачую то в одному місці, то в другому. До нас в заклад приїхала людина, на яку покладана місія інспектувати: як дитина адаптується до умов перебування. Тією дитиною є хлопець десь до десяти років. Поки я зайнятий, інспектор спілкується з вихователькою, я ж час від часу долучаюсь до цієї справи. Варто додати, що на свої дії частіше дивлюсь зі сторони, аніж очима самого героя. Використання такого операторського прийому справді поширений у кіноматографії. Я знаю, що вже мене очікують, аби вже поспілкуватися зі мною. Ще трохи і я буду готовий. Цього дня в нашому закладі з'явилась незнайомка, із якою мені довелось перекинутись кількома взаємними поглядами і короткою розмовою про те, ким я тут є. Складається враження, що між нами в майбутньому має виникнути якісь стосунки, але як у всіх романтичних сюжетах, ускладнених певними подіями, з'являється зав'язка твору, недочитана з першого погляду тією дівчиною: моя зустріч з ще однією героїнею, яка прийшла відвідати двох своїх синів у цьому закладі. Її погляд вказав на те, що моя зустріч з новою героїнею була прочитана не в кращу сторону наших ймовірних взаємин. Як їй пояснити, що місце моєї роботи не має жодного відношення до особистого життя? - звісно ж має, тут я познайомився з нею (цей фрагмент роздумів спостерігаю за собою, як головним героєм, зі сторони), тут у мене опікунські обов'язки до згаданої дитини. 0028'

Біля голови кружляють кілька бджіл. (Ця тема вже фігурувала у двух снах). Одна з них залетіла мені в праве вухо. Як не поверну його - не вилітає. Відчуваю, що навіть трохи просунулась глибше, головне, не викликає кардинальних відчуттів незручности: просто, закладеність у вусі та й положення таке, що не кусає. Вирішив поїхати в лікарню. Виникло відчуття, що вона звідти випала, що й підтвердили в медзакладі. Поки сидів на зупинці, почув чоловічий переспів пісні "Лісапетний батальйон" у якомусь більш ліричному виконанні. 0227'

Подумав: як я буду їхати в Польщу? - і вже сів у невеликий автобус, більше схожий на маршрутку. По дорозі міркую на тему роботи в Україні та фінансів: скільки треба буде гривень на виїзд і в'їзд під час такої дороги. У голові фігурує 100 зл., які думаю розміняти. На якомусь етапі дороги водій заїжджає на газову заправку, яка більше схожа на непрацюючий базар: в'їзні залізні ворота напіввідчинені, при вході діє прилавок, біля якого він і зупиняється. Дивлюсь уважніше, а люди за цим прилавком дивно вдягнені: одяг білого кольору нагадує якусь пародію на космічних прибульців, із загадковими і нікому потрібними нашитими елементами для неіснуючого тіла. Тим більш: продають аналогічний одяг. Придивляюсь уважніше: хто? Виявляється, всі однієї національности, невеликого зросту, більш схожі на туркменів. Один з них дивиться на нашу машину й каже: таких ще не бачили на півночі України? Скоро таких машин буде багато! 0405'