Беру участь у підготовці до весілля. Багато дрібних і неконкретних клопотів. Тепер свято доходить до завершення. Колега по організації цього весілля каже, що можна дещо забрати зі святкового столу та свої речі, які там забули. Прийшли, а за столиками людей залишилось - катма, плани зруйнувались миттєво - із поверненням гостей. Раптом зустрічаю серед того числа свого режисера, із яким приємно, як завжди, вітаємось, а він раптово пропонує взяти на себе, в ролі "старого молодого" викладача, невеличку студентську групу майбутніх режисерів. (В розмові упускаються деталі, які я розумію все з пів слова). На наш діалог зібралося чимало людей, аби його послухати. На мою думку, стороннім мало що з того було зрозумілим. У відповідь на пропозицію кажу різке ''ні'', чим трохи розчаровую, адже завжди, по давній для нього пам'яті, на подібні речі міг легко зголошуватися. Подумки міркую: назвати причину, наприклад: я працюю на заводі і по оплаті праці, і не лише, мене все влаштовує... Але вирішив цього не говорити. Люди, які слухали нашу коротку розмову, так і зафіксували: ні так ні! Дівчина, яка стояла поряд, подивилась на мене і підсумувала: ''Салют! '', - яке прозвучало, наче ''Перфект!'', адресуючи його до мене. Режисер прощається й іде. Раптом згадую, що на ньому мій піджак (насправді він мав висіти на спинці стільчика), а на мені - його, якими мали б обмінятися, але він уже далеко. 0830'
Немає коментарів:
Дописати коментар