Приїжджаю в готель чи хостел із двома своїми колегами (В., Р.). Нас поселяють у номері на чоловік двадцять, у два ряди ліжок в одній довгій кімнаті. Мене спочатку селять біля однієї дівчини (сусідня койка), потім перепрошують і селять в другому місці, виявилось - біля іншої. Спимо, чую, як посеред ночі хлопці (колеги) встають і збираються до виїзду. Виходять із цієї багатолюдної кімнати. Збираюсь і я за ними. Складаю свої розкладені речі, чомусь приділяю тому багато часу. Мушу все робити тихо, аби нікого не розбудити. Виходжу в коридор, доскладую речі до кінця, одягаюсь. Готовий їхати. Знаю, що здивую своєю оперативністю, адже на перед припускаю їхнє ''сподівання'', що із-за мене вони змушені будуть виїхати пізніше.
Я з сином у машині. Під'їжджаю до будинку, на якому знаходиться меморіальна табличка фігурної форми про якогось видатного діяча. Саме вона є нашим кінцевим місцем призначення і чомусь є доволі знаковою. (Конкретика відсутня). 0130'
Немає коментарів:
Дописати коментар