Сон 220821 "Наче в потрібному місці, на вірній дорозі"

По якихось справах доїжджаю до будинку, в якому мешкає вчителька математики, віку десь за п'ятдесят років. (Взагалі незнайомий образ). Поряд велика школа. Якраз відбуваються спортивні змагання. Між імен майбутніх переможців чую іноземні, на табло висвітлюються латинкою, такі, як Mery. Наче знав, але виявилось, що мені не в школу (як виявиться, взагалі не в цю), а в житловий дім, що знаходиться біля нього. У квартирі на першому поверсі мешкає пошукувана мною вчителька. Зайшов, познайомився і не затримуючись, вийшов, адже нам в школу. Поки стояв біля її дверей, від них відвалився номер квартири доволі незвичної форми, щось на зразок пластикової ґумки для витирання дошки, на якому було вибито "0". Навіть здивувався: невже десь ведеться нумерація квартир з нуля? Раптом з квартири вийшов її чоловік і цілеспрямовано пішов на вулицю, я вже подумав: мені за ним! Але повернувся і за мить дочекався і її. Як виявилось, нам не в цю школу, що поряд, адже "так не буває", - висловилась по дорозі ця жіночка. За чим зрозумів просто: отак, щоб школа і дім були поряд, а на роботу за п'ять-десять хвилин до початку. І ми пішли кудись далеко. Виводить на дах якогось гаража, що знаходиться на рівні з землею, а з нього - обрив. А нам туди! Пригадую, як хтось мені колись про цей шлях розповідав: доволі екстремальний з першого погляду (асоціація із забутим сном). Починаємо сходити. Напочатку майже сповзаєш (обличчям вперед) по землі на перший камінь, за ним переступаєш на другий, третій... і так до самого кінця. Сходимо прямо на кам'янистий бережок річки (без виходу вліво-вправо) і йдемо прямо - по воді із якої ледь виступають камінці, яких моментами мало й не видно. Вчителька тримає мене за руку і веде за собою. Прошу йти повільніше, адже перший раз ще не розумію куди наступати, аби не звалитися у воду. 0250'