Раптом фіксую: так у житті все швидко розвивається, що цього року не продовжив навчання на другому курсі. Від початку навчального року на тому просто "забив", так, як забув - вишибло з пам'яти. Цікаво, що за потребою здобути новий диплом, вчився мало не в медичному закладі. Пам'ятаю той вибір!.. З прикрістю для себе відзначаю, що цей вересень вже добігатиме до завершення, а мені, не те, що моя ініціатива "вчитися - не вчитися", навіть ніхто з навчальні не передзвонив. Навіть пригадалося: чому ж я все ж таки зробив цей вибір? - маючи в кишені вже не один диплом. (Роздуми уві сні відсилають мене до якогось давнього сну. Навіть пригадалось вагання: який все ж таки заклад я маю обрати? - настільки все було серйозно). А тепер мені байдуже. Розумію, як ті дипломи, що маю, так і це навчання, у нинішній ситуації втратили будь-яку актуальність. Життя іде по-новому, навіть смішно зі себе в минулому: перейнятого вибором, який мав би суттєво змінити професійне майбутнє. 2110'
Якесь продовження денних міркувань у вигляді діалогу про політику президента України, що успіх нашої держави залежить від розвитку села, бажання людей там залишатися, інфраструктури, зокрема наявністю якісних доріг і перспектив із ними.
Вийшла книга про Лесю Українку до ювілейної дати 165-річчя від дня народження (цифра нереальна, насправді цього року відбулося 150-річчя), написана моєю дружиною. Життя змінилося так, що тепер це видання для неї втратило якесь значення, хоча було профінансоване від держави, а не за власний кошт, і потрапила до всіх бібліотек. Щоб побачити: яка це книга, я також маю якийсь інший інтерес до джерел використаних у ній публікацій, іду до місцевої бібліотеки. (Певна асоціація з обласною універсальною бібліотекою ім. Олега Ольжича). На диво бачу чергу до столу замовлень. Стаю в неї, потім відходжу, але за пару хвилин повертаюсь назад, але знову стаю вкінці. Чую від когось коментар, що міг би повернутися там де стояв, але люди настільки жваві до отримання книг, що я заспокоїв: постою ще, то лише пару чоловік! Ось уже бачу під склом вітрини цю книгу. Як і думав: вона дійсно вийшла доволі солідно: грубезна, в твердій палітурці. Читаю назву: все сходиться - вона! Майже так: "Леся Українка. До 165-річчя з дня народження". (Важко словесно описати шрифти (кеглі), але другий рядок був курсивом, наче писаним від руки). Замовляю. Чомусь бібліотекарка перепитує: чи справді потребую цієї книги? (Отже, чи міг би задовольнитися про Лесю іншою?). Категорично відповів, що тільки ця. Отримав на руки, відчуваю якусь гордість і задоволення. Раптом з'являється знайомий з літературної організації "Оксія", до якої в реальности не мав прямого відношення, а з ним так, щоб близько спілкувались? - шляхи суттєво не перетинались. Й ось раптом він проявляє інтерес до цієї книги, яку тримаю в своїх руках. Просить її з поверненням і йде. Я ж стою і міркую: так можна сказати і повертати роками... Виникає відчуття якогось розчарування і разом із тим розуміння нетипового, як для нашого часу ажіотажу до книг. 0510'
Немає коментарів:
Дописати коментар