Приходжу у якийсь офіс, знаю, що це моя нова робота. Знаю про якісь попередні домовленості з керівником щодо мого працевлаштування, але все ще не маю більш чіткої ясности та очевидности у своїй роботі. По ходу розмови потроху починаю входити в суть потрібних продажів і реклами. Розумію, що в усьому цьому мені бракує того головного, чого так само не було на фірмах, з яких швидко йшов, адже не приносили дохід. Така "чуйка" називається "досвід". Отримую узагалі непотрібну для своєї роботи інформацію, наприклад, що шеф заразом займається якимось видом спорту. Ніяк не можу остаточно визначити в розмові рівень своєї винагороди, мотиваційну складову зарплати. Розумію драматичність найближчого майбутнього, що за такої розмови із ним, навіть не маю підписаного трудового договору. Якоїсь миті, знаючи, що за сусіднім столом сидить його секретарка, раптом відзначаю, що це вже інша жінка, а вірніше: його дружина, яка мило розмовляє з ним не так про роботу, як про відпочинок і легкі побутові теми, що подаються з гумором і ніяк не торкаються серйозности мого перебування тут. Узагальнюючи подумки нову роботу, кажу до себе: "Оце попадалово, поки не знайду нормальну роботу". Як проснувся, співставив це відчуття невпевнености в завтрашньому дні, яке нагадало знайоме з далекого життєвого досвіду, вже з реальною роботою, оцінюючи теперішній стан речей, як доволі стабільний.
Видиво. Будда в образі кота, а на голові шапочка, що нагадує ягоду малини, але синього кольору.
Немає коментарів:
Дописати коментар