Сон 101219 "Авторські роботи"

Я з двоюрідним братом Ігорем оцінюємо якісь мистецькі роботи, за якими простежується добра якість та індивідуальне авторство за відмінними художніми мазками. Тепер минаємо одне місце, що привертає мою увагу. Як виявилось - це свого роду "кладовище". Дивлюсь, а це так в Ізраїлі на могилах роблять "надгробки", якщо їх так можна назвати. Проходимо з братом це "кладовище", а там могили зроблені доволі дивним чином. Замість каменю, зверху поставлені дерев'яні фігури, або навіть конструкції зроблені з фанери. Наприклад, побачили могилку з дерев'яними санками. Цікавою рисою всіх складених фігур: насипана в них земля, перетворена в клумби. Але більш за все мене дивувала наявність тієї землі, від якої трухлявіло саме дерево. Якийсь чоловік каже: "Це надійно взагалі так робити?" - звертаючи увагу, як фанера розшаровується від погодніх умов. Я пояснюю все сучасністю, яка є штампованою та спрощеною у виготовленні для масового споживача. Пояснюю принцип виробництва дерев'яних фігур із готових форм. Співбесідник доповнює розповідь знаннями про лазерну висічку з дерева. Все тому, що всюди зустрічаються рівні краї. Пропоную знайти давні надгробки, аби побачити не заводський почерк, а авторську руку. Знаходимо моноліт дерева, на якому намальована "баба Яга" у вигляді мавпи, перевдягненої в казковий одяг. Дивимось на фарбу і шви. Все вказує на те, що це давня, повнісю авторська робота. Виникає питання: хто тут похований? - навіть якщо й символічно. Мені розповідають про єврейські квартали, в яких мешкають вихідці з колишнього СРСР. Більшість розмовляють російською, але є й ті, що українською. Зустрічаючи людей, вітаюсь "Добрий день!", що незвично виглядає для ізраїлітян. Тепер приходжу до дому де мешкає двоюрідна сестра на ім'я Марина (? - дивна невідповідність). Вона середнього зросту, чорнява, має своєрідну південну привабливість. Спілкуюсь із нею. У неї вдома багато різних хлібних фігур, зроблених у вигляді тварин. Так, як сьогодні свято Різдва, я напрошуюсь взяти з собою паску (?) у вигляді черепахи. (Дивне поєднання великоднього символа на Різдво). Потім разом із нею (швидким кадром) перелітаємо в Україну, до мого дому, який нагадує батьківську хату. Перерозповідаю весь день. Кажу, про співпадіння, що цього дня таке велике релігійне свято і разом з тим мій день народження (? - чергова невідповідність, навіть якщо це Різдво або ж Великдень). Дивлюсь в пакет, в якому лежить велика паска у формі черепахи. Дивлюсь на сестру і розумію, що це хлібне творіння з тіста є в неї одним з найулюбленіших, а я так просто вибрав його і взяв із собою. Продовжую монолог тим, що зараз організую щось на стіл. Вирішую розповісти їй увесь день із перелітами в Ізраїль, спілкуванням з братом, відвідуванням своєрідного кладовища, розмовами про виготовлення фігур, знаходженням надгробку з малюнком у вигляді намальованої мавпи, перевдягненої у бабу Ягу, зустріч з нею... і це все протягом одного дня. 0250'
P.S. Поствраження від сну викликало дивну асоціацію з побаченими дерев'яними конструкціями над "могилами", що то були певного роду "колиски"... наповнені землею. Символічна паралель!

Сон 091219 "Жіноча недосказаність"

Чоловік і жінка десь у гостях. Між ними весь час йдуть приємні бесіди, а в стосунках - гармонія. Тепер у розмовах із чоловіком у жінки починають виникати недосказаності. Жінка обриває діалоги і просить не продовжувати. Якогось дня не віщувало жодних проблем. Мали разом піти на якесь свято. Вкотре обривається діалог і жінка йде з дому в глупу ніч. Приходить господар дому, в якого вони мешкають. Він роз'яснює ситуацію. Господар помічає записку, яку залишила вона навпроти недописаного тексту в альбомі власного чоловіка. Такий жест чоловік спостерігає за нею вперше. Послання вкотре не роз'яснює ситуацію, хоча мова йде про відсутність розуміння, втрату підтримки та сумніви в обопільній любові. Просить її не шукати. Чоловіки вирішують піти в місто й пройтись вуличками в надії все ж таки спробувати її знайти. Розчарувавшись в пошуках, вирішують зайти в цирк, аби розвіяти певну гіркоту. "Доросла жінка! - не піде ж вона на якийсь безглуздий вчинок? Все буде добре!" - заспокоюють вони один одного. Сідають у залі на свої місця. Починається виступ. За кілька хвилин, початок оголошення нового номеру, обривається нехарактерним звуком виривання мікрофону. Ще нічого не ясно. На сцену цирку виходить його жінка і в короткому діалозі повідомляє, що в неї рак і це безнадійно. Її чоловік у шоці. Ситуація трагедійна: глядачі прийшли повеселитися і порадіти від циркових номерів, а тут "що за цирк: так відкрито говорити про свою проблему?" 0410'
P.S. Химерність сну викликана певним синтезом обірваного діалогу з дружиною та переглядом сучасної версії фільму "Шерлок Холмс", переглянутого напередодні, в якому фігурувала сцена з китайським цирком.

Сон 081219 "Prosto вперед"

Події відбуваються в Польщі. Якийсь німець коментує, що тут хороші дороги. Я ж кажу, що в Польщі, на зразок цієї, дороги стали кращими віднедавна. Один поляк, що стояв поряд, підтвердив мої слова.

Охайно зроблений магазин, незнайомий мені раніше. Зі зворотнього боку мешкає один з його господарів. Дівчинка, років восьми, проситься в туалет. Господар каже, що може зайти до нього додому, для цього має обійти будинок і, обравши з трьох середні двері, далі йти "prosto". Дівчинка побігла. Не знаю, чи почула останні слова. Я ж голосно повторюю: просто! Потім сам обходжу дім, аби побачити той вхід. Звернув увагу, що на відміну від красивого фасаду, за яким знаходився магазин, і вабило клієнтів своєю охайністю, з тилу, помешкання господаря мало доволі скромний вигляд.

Запрошений у якийсь дім зробити за годину певний ремонт якоїсь апаратури, більше схожий на перевірку дивних аудіо-, відеодисків. Міркую собі, що впораюсь за пів години. По ходу роботи дивлюсь на годинник. Якийсь хлопець запрошений організувати тут музику. Кажу, що не треба ждати, а нехай вмикає вже зараз. Бачу, як програє вінілова платівка, незвично збільшеного розміру за традиційні. Починає грати доволі цікава мелодія. Як виявилось, таких записів у нього багато. Мешканці дому та їхні гості знаходяться в сусідній кімнаті й стараються мені не заважати. Дивлюсь на годинник: вже минуло 20 хвилин... Відзначаю, що час за роботою летить швидко. Якась родичка передала для цієї ж родини торбу з гостинцями. У мою роботу входить також її розпакувати. Починаю виймати якийсь посуд, обережно загорнутий в папір. Перше, що найбільше здивувало, так це якась порцелянова ваза, лакована в темнокоричневий колір, з ручкою і великим носиком, який розташовувався на ній не до гори, а рівно вперед, ще й будучи незвично задовгим. Останні дві тарілки виявились якісь уживані й надщерблені. За ними в торбі виявив різноманітну домашню їжу, що від ваги посуду й, видно, дороги, стала ущільненою одна до одної. Серед всього були кілька видів м'яса, солоні огірки... Зву господарку, аби підійшла й оцінила стан посуду й допомогла розкласти їжу, адже пальці вже почали вимащуватися жиром від м'ясних печив. Вирішив прокоментувати, що подібний асортимент гостинця нагадує передачі від моєї тещі. 0415'

Сон 071219 "Природа бере своє"

Їду дорогою біля поля, на якому, на свіжозораній землі стоять три імпровізовані каркасні "палатки", обкладені бадиллям із кукурудзи. Зі сторони виглядають, як шалаші. Дивлюсь на них з машини, якою минаю по дорозі. Бачу людей, які йдуть до них у легкому одязі, з-під якого прозирають купальники. Звертаю чиюсь увагу, що ці люди ходили купатися. Якщо брати послідовність подій, з'являється порушення часу або простору. З одного боку палатки вже минув, а наступним кадром бачу, як мешканці до них ідуть. До споглядання примішується спогад, як їх бачив у минулому. Можливо, тут візуальне сприйняття пов'язане з тим, як їх неодноразово минав. Тут у думках проминають, наче спогади, пов'язані з цією дорогою, що тут на полі була трава, потім свіжа зораність і наостанок - сухий ґрунт. А може, то лише мої міркування під час сну? Наостанок потрапляю в одну з трьох палаток. Там сидять дві сімені пари. Один чоловік простягує руку і закриває два вікна, які нагадують сучасні жалюзі. Закривши їх, світло в "шалаші" лише приглушується, але не зникає. 0500'

Сон 051219 "Алогічний вчинок"

У мене важлива поїздка, мета якої: подати документи. Завчасно куплений квиток на 9 годину ранку. Зараз на годиннику: за п'ятнадцять восьма. Я ж стою на зупинці й очікую на міський тролейбус, яким маю доїхати на автовокзал. Під'їжджають два транспортних засоби. З одного виходить водій і в розмові з кимось каже, що до кінцевої він доїжджає на 45 хв. Дивлюсь на годинник і розумію, що встигатиму. Озираюсь на другий тролейбус, що під'їхав першим, зокрема, його номер, розумію, що треба сідати на той, яким знаю точно, що доїду. В салон сідає останній пасажир, а я розумію, що моя сумка, що має бути на плечі, стоїть на зупинці, ближче до першого тролейбуса. Розумію, що не встигатиму її забрати і тролейбус вже рушатиме, роблю алогічний крок: заскочую з думкою про час, адже мені треба встигнути доїхати! Транспорт починає їхати й у салоні починаю розуміти всю трагічність ситуації: в тій сумці в мене документи, квиток на очікувану годину, ще й нічим розрахуватися, як до мене підійде кондуктор. Тролейбус завертає вліво, до приватного сектору (зміна маршруту: об'їжджає міст, на якому ремонт), а я вже думаю, як мені зійти, аби забрати сумку. Тисну на кнопку виклику до водія, але розумію, що зараз він іде на спуск і не зупиниться. За спуском короткий поворот, ще поворот... Якщо зійду, скільки ж ітиму пішки? Треба доїхати до першої зупинки і пересісти на зустрічний. У транспорті тісно, як у консервній банці. Я стою спиною до якоїсь дівчини середнього зросту. Відчуваю на спині її руки, якими вона витримує дистанцію до себе. Далі відчуваю щось незвичне: руки розпрямляються і огортають мене за талію. Цієї миті проходить кондуктор, якому хочу пояснити ситуацію, що не маю грошей, адже забув сумку на зупинці. Кондуктор, проштовхуючись між людьми, нічого не каже, навіть не дивиться на мене, рухаючись далі й розраховуючи тих, хто подає гроші. Я ж пробую розвернутися, аби побачити: що за незнайомка пробує до мене прихилитися, але мені так і не вдається. Опускаю її руки, аби пролізти вперед до виходу. По ту сторону дороги бачу зупинку у зворотньому напрямку. Отже, десь зараз буду вже сходити. 0250'

Я на курсах, де в паузі між роботою нас навчають робити монтаж. Колеги стали в чергу. Кожен має пройти практику за 10-15 хвилин. Стоїть кілька видів обладнання, яке треба буде спробувати зібрати. Я трохи запізнився, тому мені пару колег з черги кажуть, що я заслужив стати ближче до початку черги. Я йду і стаю. Хтось пробує обуритися, але йому наводять залізний аргумент, щось на зразок того, що я заслужив! Після чого обурення мовкає. Вчитель-практик для мене вигадує свій варіант роботи з тим обладнанням. Потім я іду з ним до іншого об'єкту, на цьому ж підприємстві. Сидимо й розмовляємо про роботу, навчання, чи бачив він на цьому заводі увесь виробничий процес?.. Відповів, що був лише у двух спорудах. Цікава мить: під час всіх тих подій відчув приємний запах парфумів, аж захотілося спитати: яка їх назва? - але не було в кого. Простий повів повітря. 0500'

Сон 031219 "Розгойдані герої"

Героїня дізнається про розробку літальних апаратів у вигляді тарілок. Потрапляє в інститут, у якому представлено пару робочих зразків. Проявляє до них давній інтерес. Сідає в найменший і вилітає на вулицю, опановуючи машину. Її бойфренд біжить за нею зі словами, що цей зразок експериментальний. Тепер вона намагається рухатися в ньому по вулиці. Її розгойдує, але, в цілому, летить поволі на висоті людей більш рівномірно. На якомусь етапі бачу події вже її очима. Вона рухається містом у яскраво-червоному костюмі, що схожий на згадану тарілку. Він незручний, руки приховані, незвично обвисає з двох сторін. Заходить в храм. З порогу бачить, як перед нею йдуть два священники, один трохи доганяє другого, перший рухається якось незвично: зі сторони в сторону. Вона міркує про себе: п'яний? Цей батюшка стає біля проміжного вівтаря і починає читати молитву. Проходячи, вловила запах спиртного. Таки "так"! - подумала про себе і пішла далі, розправивши на плечах диво-"одяг", надавши йому первинного вигляду. Чує, як батюшка починає щось коментувати російською мовою, згадуючи Москву, а потім раптом обриває свій монолог вигуками: свят, свят, свят! Хрестячись на "дивний" вигляд героїні, яка полишила їх стояти позаду себе. 0500'

Сон 021219 "Позбутися сміття"

Йду викидати сміття десь у яму на узбіччі дороги. Йти небагато. Одразу зустрічаю колегу по роботі (більш збірний образ двох різних людей з реального життя), вона йде назустріч з дівчинкою років восьми-десяти. Вітаюсь. Вони ж вирішили зупинитися. Її дитина мені каже: "У мене є до вас питання, але це займе трохи часу". Питаю: "Прямо зараз?" Колега: "Ні, я недалеко з нею, в туалет". Я ж кажу: "Ви будете повертатись?" Колега відповідає схвально. Продовжую: "Тільки-но викину сміття!" Йду далі, адже це має бути геть поряд. Минаю якусь ділянку, повертаюсь, згадуючи орієнтир по деревах. Ось і це місце. Колись по школах давали спецзавдання, аби всі приносили сюди відходи, щоб засипати болото. Розумію, що, насправді, так не можна робити - це ж "природа". Але дивлюсь, що таки більша частина сміття тут уже втрамбована піском. Знаходжу місце і я. Кидаю пакет у воду, аби він ліг краще і сильно не визирав догори. Йду. Міркую: вийшло так, що на ці свої походеньки і споглядання пішло трохи часу, це коли домовились, що повертатимусь одразу. 0500'
P.S. Цікаво, якби не проснувся на будильник, чи зміг би їх зустріти вдруге і почути питання від дитини? А також: яке воно?

Сон 011219 "Чорна сутність"

Іду на завод, з труби якого мене огортає чадний і неприємний дим. Розумію його шкідливість усьому що є навколо, зокрема природі й живому. Заходжу на територію, потрапляю в офісне приміщення. Споруда доволі велика, герметична, з багатьма поверхами-ярусами, що являють щось середнє між робочим цехом і службовими кабінетами. Диму тут немає, повітря чисте і всі зайняті своїми справами. Я ж знаю, що запрошений на співбесіду, або ж хочу поспілкуватися сам, щодо можливої тут роботи. Разом зі мною, на цю зустріч прийшли й інші претенденти. Поки був час, вирішив пройтись знайомими мені коридорами, привітатися з деякими людьми, так, наче я тут вже працював у недалекому минулому. Поки "гуляю" з'являється стійке переконання: я тут більше не працюватиму.

Якийсь великий святковий захід, більш схожий на прощання, але не з тим, що врешті-решт звершилось, а з тим, що було в далекому минулому. На ньому присутня моя шкільна вчителька математики, яка була ще й класним керівником. Вирішив висловити їй на останок свої міркування про період, відколи вона прийшла в наш клас аж до мого останнього перебування в школі. Спочатку подякував за її відданість роботі, любов до учнів, а також висловив думку, що з усіх вчителів, що були в нас, вона навчала найдовше, і це вже погано. Вона ж підтримала моє судження переформалюванням мого твердження: "Я погоджуючись, що вчителі мають мінятися! А те, що була у вас так довго, зрозуміла ще тоді: це вжé ненормально". Тепер якимось чином я, знаючи проблему, що не всі гості можуть роз'їхатись, запропонував їй переночувати у великій кімнаті, де за двома дверима маю власну спальню. Будинок, в якому маю лягти спати, нагадує дім баби Марії, але видозмінений, наче після суттєвого ремонту. Дещо інакше переплановані стіни і кімнати. На тому місці, де була підсобка, тепер моя спальня, але за обсягом більша. Мешкаю в ній сам. Вчительку поселяю у третій кімнаті, а я лягаю спати у своїй, замкнувши двері на замок. Міркую: як добре, що я тут сам! Лежу на боку, ще не заплющивши очі, і краєм ока помічаю, як чиясь голова у вигляді тіні, так, наче треба було стояти навпочіпки, визирає із-за стіни колишньої кімнати, від якої залишився тільки дизайнерський задум. З'явилась і, помітивши мене, сховалась. За короткий час визирнула знову, й розуміючи, що я її бачу, сховалась знову. Я ж кажу: я тебе бачу! До кінця не розуміючи: що то за істота? Продовжую: виходи, я тобі не причиню шкоди! І тут з'являється якесь мале створіння, що на вигляд нагадує чи то тварину, чи то маленьку людину. Має підвищенну волохатість і викликає до себе певне співчуття. Запрошую її у своє ліжко, аби вона не мерзла. Вона залазить і я її вкриваю біля себе. Починаю уважно вивчати. Друге, що кинулося у вічі й не могло мені відповісти на питання: ще це за істота? - були довгі нігті, неймовірно гарно пофарбовані чорним лаком, так, наче зроблені були в професійному салоні краси. Вже вголос питаю в неї: хто ти така? А у відповідь істотка скручується хитро в клубочок, так, наче хоче всім своїм тілом сказати: залиш мене біля себе, мені тут подобається! Ця поведінка мене обурює і я відрізаю: "Киш від мене, щоб я тебе не бачив!" На що вона з усією виразністю хитро усміхається. Питаю: "Чого усміхаєшся?", а вона йде й жестом натякає, що в моїй тумбочці лежить її печиво, яке вона там забула і що, видно, й було причиною простежити за мною, аби його забрати. Я дістаю і віддаю картонну коробку, прямокутної форми, якої раніше в себе не бачив. Істотка дивиться на мене і каже: "Вам смачніше. Мені - ні!" Не до кінця зрозумівши логіки її слів. 0230'
P.S. Проснувшись, відчув, як по тілу пробіги сироти: поки спав, трохи змерз. На дворі, ще з вечора відзначив: початок календарної зими збігся з початком перших морозів.

Сон 301119 "На межі з природою"

У мене робоче завдання розібратися з інтернет-сполученням вздовж заводу, лінія якого пролягає на стовпах і межує з лісом. Робота довга і я її проходжу з інтересом. Рухаюсь від одного з'єднання до іншого. В результаті виходжу на якийсь хутір, у якому помічаю неймовірні краєвиди: як поодинокі споруди, загублені в лісі, прикрашають окультурені колись високі дерева, висаджені господарями, які покинули ці закутки природи. Один двір видався мені доволі знайомим. Я його знав ще тоді, коли тут було зелено, тепер пізня осінь, і сірість хатини у поєднанні з обійстям надихає мене взяти телефон і зробити цікаві фотознімки. Трохи далі, глибше в ліс, зустрічаю якусь бабуську з онуком, що прогулюються лісом у пошуку грибів. Прислухаюсь до їхньої розмови, більше, до звичного за статусом монологу старої, яка з захопленням щось відповідає на питання малого. Дивує те, що чую тут білоруську мову, або ж, як на мої скромні знання у ній, вгадування незвичних за вимовою слів разом із рідною українською лексикою. Рухаюсь далі. Врешті-решт інтернет-лінія мене виводить на якийсь фургончик із ремонту взуття. У ньому сидить майстер, до якого виникає в мене запитання: чи справді тут завершується ця лінія, в якій я вже дещо загубився, визначаючи з поміж інших кабелів мій спецкабель? Аби спростити питання, доповнюю: чи є в нього зараз інтернет? Дає схвальну відповідь: "До останнього часу був, можу ще й зараз перевірити!" Потім сідаю з ним у його машину і ми прямуємо до заводу іншою дорогою. 0040'

Сон 291119 "Сюрреалізм у гіпсі"

Довга дорога додому після закордонної поїздки, тепер уже в Україні. Наближаюсь до рідного міста, крізь вікно автобуса впізнаю знайому архітектуру (в реальности такої немає). Керівник нашої поїздки запрошує до свого офісу. Схоже так, що я вже йду до себе додому, але виходить, що рухаюсь зовсім іншим напрямком: не по горизонталі доріг, а попід якісь металеві конструкції. Віддаляюсь від більшости людей. Хтось іде за мною, видно, що ті, які живуть недалеко від мене... В результаті опиняюсь ув офісі згаданого керівника. Вибачається, що приміщення, в яких розміщено його офіс, ще не доведені до кінцевого ремонту. Але тут мені стає цікаво: на робочих столах стоїть бутафорія офісного приладдя, виконана в грубих мазках білого гіпсу, висить нефункціональне гіпсове дзеркало, помічаю всілякі інші деталі. (Якийсь білосніжний сюрреалізм! У реальному житті це назвали б перформансом.) Керівник запрошує ближче до свого столу. Цієї миті в його манерах спілкування та інтонаціях помічаю певну "єврейкуватість". Починає робити з кожним із нас поіменні записи. Просить підійти й мене, я, як і всі, називаю своє ім'я і прізвище, але виходить так, що несвідомо перемішую його з ім'ям мого сина, лишаючи по-батькові. Ловлю себе на сказаній хибі, пробую виправити, але називаю подібну комбінацію з ім'я та прізвища, але з новою видозміною. Врешті кажу, що правильно буде подивитися в мій документ. А він й питає: "А до якого району міста ви належите?". З метою: аби в державній установі взяти копію мого свідоцтва про народження. Це при тому, що уявляю його не старого, а нового зразка. Відповідаю: "Корольовського". На що він по-своєму радіє й каже до всіх: "Знайте, це найкращий район міста!" - оголюючи при цьому всю свою єврейську натуру, в щирість якої не хочеться й вірити. 0150'

Я на роботі. Австрієць дав мені завдання зробити конструкцію. Як виявилось: не вистачило певної довжини трубки. На виконання завдання визначив стислі строки. Так, як почав робити при ньому, він побачив певну нестачу матеріалу і попросив оперативно її підібрати + аби це не вплинуло на зменшення міцности конструкції. Пішов підбирати матеріали. Тим часом проходить мимо і просить ще раз не затягувати процес, а зробити оперативно, з напутніми словами: "Перекажи іншим!" 0500'

Сон 281119 "Соціологія у поспіху"

Дружина готується завчасно на роботу. Питає: на котру мені? Я кажу й знову занурююсь у свої справи. Моя нова робота в якомусь технічному коледжі. Сьогодні я маю там прочитати першу лекцію з соціології. Я не поспішаю, знаю, що в мене ще є час. Дружина каже: "Чого ж ти сидиш? За 5 хв у мене початок пари!" Це мене оговтує і концентрує на проблемі: "Як же так? Дійсно, у мене обмаль часу!" Кажу: "Та тут не далеко! Йти з кількома зупинками тих самих п'ять хвилин!" Похапцем беру куртку, капелюх, виходжу з дому. По ходу вдягаюсь, сідаю на перший тролейбус у потрібному мені напрямку. Їду. І цієї миті я розумію, що забув вдома текст лекції. Що ж робити? Зосереджуюсь, міркуючи так: це перша пара, на ній я можу розглянути основні завдання дисципліни, наприклад: що вивчає соціологія? Про себе починаю формулювати базові тези: першу, другу, третю... Приходить усвідомлення, що моїх вільних знань на цілу пару не вистачить. 0220'

Сон 261119 "Чергове очищення"

Пішов у лазню, принцип функціонування якої було побудоване на тому, що по центру великої споруди, в підвальному приміщенні знаходиться невелика піч, яка обігріває все. (Подібний образ: "мале приміщення під хатою", - вже зустрічався в певних варіаціях снів). Я завершую купатися, йдучи до виходу, виникає бажання взяти повстяну шапочку і піти в парну: хоча й покупався, виникло відчуття того, що змерз. Міркую: якщо піду, треба буде знову митися заново. Але бажання є непереборне.

Сон 241119 "Зйомні квартири"

Приїхав з хлопцями на якусь квартиру. Літо, тепло, хочеться відпочити. Приліг на ліжко, аби виспатися, але за короткий час, ще не встигнувши заснути, до кімнати заходять незнайомі дівчата. Я дезорієнтований у тому, що відбувається: тут мешкають виключно хлопці!

Мешкаю на зйомній квартирі. Вечірні будні після роботи, розмова з дружиною по телефону... Тепер я на іншій квартирі, але умови не втішають. Перше, що вражає: вона сильно прокурена. Якісь деталі вказують на те, що тут мешкала сімейна пара без дітей, а це житло так само сприймали, як тимчасове. Згадався свіжий образ чоловіка і жінки, які стояли за мною в черзі у продуктовому магазині, а від них відчутно віяло прокуреністю, певно, міксом із парфумами. Одягнені були частково в шкіряне, тому від початку подумав, що вони якісь рокери, але як розрахувались і пішли, прочитав на їхніх спинах "Poczta Polska". Хоча останній образ був вихоплений з реальности, то, проснувшись (уві сні) сидів на ліжку і думав про таких людей: як вони можуть курити прямо в квартирі? Може, у них і хороші сигарети, але стільки, що починає пахнути навіть одяг?.. Овва! Цієї ж миті входить у кімнату та жіночка із магазинної черги. (Мовчазна пауза, сповнена обопільного здивуваня). Вітається, а я розумію, що мені здали не просто житло, а койку-місце, і разом із тим муситиму жити разом із тією парою в одній кімнаті. 0540'

Спілкуюсь з дружиною по телефону. Каже, що купила до свят синові новий костюм. Поміж слів запрошує на сімейну фотосесію. А в мене робота: треба в терміни зробити колективну книгу... Тепер чую з іншої кімнати, як дружина до когось телефонує і говорить із тією людиною на тему тієї книги, зокрема щодо статті, яку можна буде розбити на три частини: дві - на великі розділи, а меншу - на третій випуск. 0700'

Сон 221119 "Програю життєві сценарії"

Я знаходжусь на екскурсії в музеї, що має свої експозиції на цілу гору (не метафора). Події відбуваються в Польщі. Спочатку вирішую піти на екскурсію без супроводу, але, по ходу проходження складною гірською ділянкою, потрапляю на діючу екскурсію і вже з нею до кінця проходжу маршрут. Цікаво, що чомусь вирішую пройти її заново, так само, але вже від початку, з екскурсоводом і групою. Експозиції музею являють собою певну історичну прив'язку до місцевости, осіб та більшою мірою пов'язана з релігійно-духовним шляхом становлення, того, що на тому місці колись була комунікаційна сполука (зв'язана внутрішніми ходами, наче в печерах) якогось католицького ордену. Найцікавіша частина, яку не зміг спочатку здолати сам, із-за певної складности в сходових дорогах, була пов'язана з проходом всередині гори. Сходи являли собою металоскляні конструкції. Аби я міг їх пройти з легкістю, треба було наперед знати, куди вони виходять. Напочатку проходив шлях по горизонталі, а згодом пішов угору. Здавалося, що так можна було йти доволі довго. Серед екскурсійних зупинок, які виглядали лише зменшенням швидкости ходи, були цікаві історичні локації: зі скульптурою, вирізаної барельєфом у камені, в квітах, які переходили в сади. Наостанок міг щось зірвати для себе й покуштувати. На кожному кроці біля тієї чи іншої локації знаходилась скринька для пожертв, а наприкінці, де був сад, їх було мало не на кожному кроці. Дістав якісь монети, аби зробити "офяру" наприкінці всього шляху. Подивився на решту грошей: гаманець повний, з нього вилізли кілька купюр по одному злотому. Подумав, що краще було б дати до 5 зл купюрами, аби не морочитися з монетами. Вирішив докинути пару купюр... Загалом, сама подорож неймовірно сподобалась! 0005'

У колективі програю життєві сценарії. Разом із тим у моєму домі мешкає людина з інвалідністю. Ми є приблизно однолітками, по років 20. Спілкуючись із ним, я виховую в собі певні емоційні здібності, маю отримати життєвий досвід. Потім ділюсь із кимось тим усвідомленням. 0500'

Сон 201119 "Все одно б висадили"

Збираюсь у Польщу. Так стається, що не встигаю на рейсовий автобус. Виходжу на дорогу в чому й був: вдягнений по-домашньому, а там тільки-но під'їжджає очікуваний транспорт. Я ж ловлю момент і хутчій сідаю в нього. Автобус рушає. За певний час зупиняється, аби перевірити документи та наявність квитка. Лише тоді розумію, що в гаманці квитка немає, хоча куплений завчасно. Електронного варіанту - так само: купував не з сайту. Водій інформує, що за цих обставин далі мене не везтиме. Міркую собі: а де ж мої сумки, я їх взагалі з дому не взяв? Та й: не їхати ж у домашньому одязі? А паспорт? Хіба маю з собою?.. Якби доїхав до кордону, все одно б висадили.

Сон 191119 "Скажи мені, що ти мене любиш!"

Відвідую музей якогось просвітителя. Біля нього, на лоні природи, є живий куточок, де живуть тварини, зокрема слон і слоненя. З кореня доволі великого дерева, що росло на тому місці, спеціально зроблене озерце, в якому найбільше любить купатися те мале створіння. Я підходжу ближче, дивлюсь, як все організовано. Територія велика. Уявилось, що десь за далекими межами огороджена від небажаних впливів. Тварини живуть вільним життям, без впливу насилля зі сторони людей. Це все узгоджується з філософською концепцією згаданого просвітителя: світ є вільним для самовираження і власного розвитку. 0345'

У другій хвилі цього сну постає антитеза, виражена в іншому розвиткові подій. Зокрема, привертає увагу дивна поведінка людей, які мешкають родиною в домі, що стоїть недалеко від того озерця: живучи таким же вільним життям, ставлення їхньої дитини до слоненя, можна було б назвати "негуманністю". Таку поведінку спостерігали тоді, коли він на пару з твариною виходив гуляти в село. Кількома словами можна описати ту "негуманність", як нечутливе ставлення до того, кого, схоже, любиш, як і всіх інших у цьому живому світі, без поділу хороший ти чи поганий.

За сюжетом сну: я є студентом і живу з батьками. Разом із батьком купуємо машину, прямо з салону: білу, схожу на "Тойоту". Якогось дня виїжджаю на ній і трапляю на природну перешкоду, яка гне капот. Вирішую заробити той отвір дерев'ною дошкою. Вирізаю по розмірах, підставляю: вийшло доволі непогано. Цікава рефлексія: як наслідок, зміряв поглядом у тій дошці зроблений виріз. Повертаюсь додому, розповідаю про те, що трапилось. Інформацію сприйняли без негативу. Звісно ж, міркую про себе: куплено за мої гроші, "то й розпоряджайся нею, як хочеш!" Другого разу маю встигнути на навчання, виїжджаю з дому, дивлюсь на себе: так поспішав, що не перевдягнувся. Треба повернутись! Повертаюсь. Тепер виїжджаю разом з батьком і матір'ю. Батько за кермом. Під'їжджаємо до якогось закладу, мати висаджується, спирає на машину лопату, яку взяла з дому, вона падає; кладе на землю якісь саморучно наготовлені таблички (написи не видно). Це такий у них на роботі день: прибирання території, розставляння знаків. Питаю в батька: "То за скільки купили машину?" Відповідає: "За вісім тисяч!" Кажучи про неї тільки схвальні слова. Міркую, сказати чи ні: " От колега з роботи планує купити собі не менше ніж за дванадцять". 0500'

Сон 171119 "З'ясування стосунків"

Дивлюсь на морську свинку, яка сидить у клітці, а на вигляд якась замучена, за поведінкою: хвороблива. Міркую: що це могло трапитись? Дивлюсь на порядок, а пелети більшою мірою вживані, лежить велика морквина абстрактного розміру. З іншого погляду, наче в повторі сну, в іншому кутку клітки: імбир (нехарактерна для таких тваринок їжа). Питаю себе: чому так? Вчора син розповідав мені, що в неї все поприбирав, отже, все має бути в кращому стані, ніж нині? Вирішую додати сіна, якого там не було і зателефонувати, аби розпитати в рідних: чому морська свинка поводиться хворобливо? Чи не помічали вони цього раніше? Може старість? Але ж ні! А якщо помре? От і буде наочний приклад для дитячого усвідомлення, що таке смерть...

Видно, під впливом попереднього сну, сниться хворобливою дружина: у поведінці зів'яла, апатична, фригідна. Пробую її "розбудити", проявити до себе інтерес. І це мені вдається! Але раптом, ліжко, на якому лежить, тепер стоїть не ближче вікна, а притуляє якісь прохідні двері, у які стукають і перешкоджають нашому мовчазному діалогу. Я ж відсовую ліжко і пропускаю незнайомих мені чоловіків, які усміхаються і виходять іншими дверима. Міркую собі: треба ж так трапитись, що ми опинилися у прохідній кімнаті?

Колись мав нагоду відвідати один організаційний захід, у якому випадково образив якихось дівчат необережним висловлюванням. Характерно, що це було ненавмисно, а з їхнього боку вийшло так, що це торкалось діяльности всього колективу, в якому вони працювали. Щось відповіли, але на тому й розійшлися. Причиною їхнього невдоволення стали мої короткі зауваження їхньої акторської майстерности. Під кінець того "знайомства" з'явилась давня знайома Т.В., із якою в реальному житті намагався організувати виконання авторської пісні. Її поява органічно лягла на той випадок колективної "образи", адже моя з нею остання зустріч була пов'язана із потлумаченою з її боку, як творче приниження, моїм небажанням виконати ліричну пісню в стилі рок, тим молодим колективом, в якому вона була солісткою. Отже, цей подвійний конфлікт з'являється знову. Тепер я не у вузькому творчому колективі, а на повноцінному масовому заході. На якомусь етапі підходять до мене ті ж дівчата, які не забули нещодавню "образу" і сходу вирішують продовжити з'ясовувати стосунки: довисловлюванням недоказаного. Видно, що час пішов тій групі осіб не на користь, він лише розвив їхню агресію до мене. Я ж став і почав все по порядку вислуховувати, без прагнення когось словесно перебити й прийняти сказане, як урок на майбутнє. Ці галасливі з боку дівчат "стосунки" почали привертати сторонню увагу, від чого навколо нас почало утворюватися велике коло ґав, аби розібратися у причині конфлікту. Звісно ж, слухаючи лише їх, почали недовірливо дивитися на мене. "Вишенькою на тортику" стала поява згаданої знайомої, яка вирішила долити і своєї оливи до вогню жаги: "провчити негідника". Цікаво, що її образа виношувалась мало не більше половини її життя, відколи ми розійшлись. Зі сторони: це взагалі неспівмірні речі, але лягли в одній площині часу. Раптом все це припиняється голосною музикою у приміщенні телецентру, в якому ми всі знаходимось. Увага перемикається на великий екран, на якому показують історичні кадри життя цього закладу, зокрема директора компанії, який, як було видно за чорно-білою кінохронікою, сідає в президіум під оплески. Він схожий на велику гору людського тіла з горбом за плечима і, сідаючи, маленькою головою, яка опускається на місце грудей, ще більше увиразнює той горб. (Цікаво, що цей образ мені вже знайомий, можливо, бачив його в одному з попередніх снів, але однозначно, що чимось схожий на героя з мультфільму "Монстри на канікулах"). Цей образ ліг ув основу скульптури, яку відтворили в тому ж президіумі. А так, як цієї людини вже нема серед нас, всі заходи проходять за, умовно, його присутністю. Дивлюсь уважно на скульптуру, а вона мені чомусь нагадує образ-мем Ждунá, схожу на пародію (з реальности), яку нещодавно побачив на сфотошопленому зображені великого каменю, як символ заснування рідного міста. 0430'

Сон 151119 "Знíми майбутнього"

Я в гостях у батьків. Зайшла розмова за політику, й мати каже, що читала з моїм сином (її внуком) книгу, в якій описується можливий варіант розвитку подій у майбутньому. Знаходить її і дає мені. Як виявилось, це була дитяча книга написана ще в радянські часи: великого формату, червоного кольору, у твердій палітурці. Авторство доволі довге і незвичне, з того, що запам'яталось: "Мультиплікаційна компанія... Магістр". Міркую вві сні: цікаво, що давня пам'ять пригадує якусь таку книгу, яку мали читати мені в дитинстві, адже логічно, що вона з бібліотеки моїх батьків. Відкриваю і починаю вивчати, що то за майбутнє нам напророчили ще в ті часи? На сторінках великі ілюстрації і небагато тексту великим шрифтом, спеціально, щоб діти вчились читати. На малюнку, який переходить з однієї сторінки на другу, зображене коло людей, наче з потойбіччя. Образи схожі на негативних героїв сучасних фільмів, в стилі фентезі, які представляють "темну силу". Ці істоти стоять напівколом із опущеними головами, лицем до читача. Починаю читати й з перших рядків мене дивує, що, насправді, це книга з атеїзму в формі художньої літератури. Як виявилось, вже з перших сторінок поіменного знайомства з героями, підсиленого згаданим оформленням, там були Авраам і Мойсей... Чого я точно не очікував зустріти, як ймовірних негативних персонажів. І разом із тим - це книга про майбутнє. 0315'

Я йду коридором, а на зустріч іде батько, який на ходу фотографує мене на "Палароїд". Підходить до мене. Бачу, як знімок виходить з апарата. Дає мені. Хвалиться новинкою, яку купив. Дивуюся: де ще в наш час продають таку техніку, зокрема спеціалізований папір? Починаю розглядати, як я вийшов на зображенні: що й очікувалось, як ішов, так-собі й вийшов. Цей знімок, який крутив у руках, перетворюється на целофановий пакет розміром А2. Звертаю увагу, що кожного разу, як його перевертаю, змінюється зображення на нове: при повороті темніє, а вирівнюючи, оприяснює.

Розповідаю в гостях у баби Дусі про свій сон із батьком, але у скороченому викладі. Коло людей незначне: б.Д., якась незнайома сімейна пара: чоловік з синцем під оком, його жінка з дитиною на руках. Мати ігнорує мій сон, адже з невідомо-якої причини образилась на батька. Дивлюсь на неї, а вона на себе не схожа. Гості ж вислуховують до кінця, але не коментують. 0430'

Сон 141119 "Свято у стисненому просторі"

Із якоюсь культурною програмою (схоже на весілля, але не переконливо) потрапляю в дім, в якому був доволі давно. При вході в нього все доволі гарно й красиво, квітучий сад, розбитий цікавими стежками по ходу до приватного будинку. В ньому живуть як старі, так і молоді. Я ж тут знаходжусь разом із колегами-чоловіками (образи не конкретизовані). Цей дім мені знайомий не просто так, у ньому живуть якісь віддалені родичі моєї дружини. Я у них вже якось гостював і цього разу сподіваюсь, що вони мене не впізнають. Заходимо в дім, трохи розходимось по кімнатах. Потрапляю, але не одразу, в приміщення, де живе старенька бабуся. Обстановка не викликала захвату: живе одна, з огляду на розкидані речі - неприбрано, тісно, хоча по-сільському: з піччю і різним кухонним начинням, що стоїть навіть на підлозі. Подумалось: от що значить старість, вона у всіх однакова. У неї є подруга, її ж віку. Цю бабуську я знаю, а вона від останньої зустрічі так і не пригадала мене, я й не робив натяків: почати з того, що я їх знаю і з якої причини. Спитав, як вийти на вулицю, бо в тих кімнатах трохи заблукав. Трохи розговорилися. Пригадав, що вона спілкується виключно польською, тому перейшов у розмові на неї. З одного боку вона хотіла мені показати вихід, з іншого я прагнув знайти, де сидять мої колеги, аби потрапити до них. На якомусь етапі мене почала проводити до виходу жіночка середніх років: худорлява, з неприємною, як на мене, кількаденною немитістю волосся. Йдучи з нею, на якомусь етапі вже сам, потрапив у невеликий храм. Там сиділа в одному місці пара, а в іншому якась жіночка. Побувши трохи, став свідком сцени, як та пара спіцефічно з'ясовувала між собою стосунки: вона термосила свого п'яного чоловіка й казала, що треба йти, а він, знесилений від алкоголю, знаходив лише поодинокі слова і пручався на її ініціативи. Жіночка, яка сиділа окремо, на них дражливо реагувала, але залишалась незрушною. Зрештою вони пішли. Пішов укотре шукати своїх і я. Знову та ж жіночка з немитим волоссям мене супроводжує до виходу. Йдемо так, що врешті-решт потрапляю на очікуване свято, на яке сюди й ішли. Заходжу в кімнату: тісно, нема де яблуку впасти. Великий стіл, за столом гості. Одразу бачу своїх колег, із ким приїхав. Вони вже сидять за столом і їдять. Є пару вільних стільців. Мене запрошують сісти. Я сідаю. Починаю спостерігати, як господарями дому організована для нас культурна програма. Всі сидять, дивляться і в той же час їдять. Спочатку мені не захотілося якось те все поєднувати, як то зробили колеги: слухати та їсти, але передумав. Підтягнув до себе відварені фаршировані яйця, але почав їсти оселедець. 0020'

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'