Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 210320 "Зростаюча небезпека"

Я з двома хлопцями сидимо на свого роду спортивному майданчику. Зайшла мова за сторонні предмети, які є на ньому. Наприклад, пожежна кірка, яка висить із бозна-яких часів і нікому вона не потрібна. Співрозмовник, який сидить десь у метрах десяти від мене, переконує, що такі речі треба буде прибрати, я ж акцентую увагу на тому, що вони не заважають і якщо вже є, хай знаходяться тут і надалі. Раптом бачу в двох метрах від того хлопця кобру. Він же, не помічаючи її, вже мав намір сходити з якогось турника, сидячи на ньому із невеликим підвищенням від землі. Кобра ж у той час, наміріваючись підповзти, надибила свій капюшон і почала висолопувати язика, який сприймається отруйним (таке помилкове переконання маю уві сні). Її щось стримує, адже сама не рухається, а язик починає видовжувати й видовжувати, моделюючи в повітрі вистрашуючі фігури. Виникає побоювання, що ось-ось і випростується він й нанесе свій отруйний удар. Тієї миті я хапаю згадану кірку, яка висіла недалеко від мене, і кидаю в сторону того язика. Вона летить, падає на ті "повітряні" сплетіння, починає крутитися на асфальті, тим самим замотуючи навколо себе язика. Кобра ж тікає в якусь розщелину, під фундамент дому. Виникає внутрішнє напруження: язик не обрубуємо, адже змія є його заручницею і в той же час залишається страх перед самою коброю. Заходжу в хату (хоча, з іншого боку, сприймалась іззовні багатоквартирним будинком), аби зрозуміти краще місце хованки під підлогою. Тієї миті бачу, що по другу сторону, крізь прохідну кімнату, хоче зайти в дім батько, якому треба відчинити двері. Зростаюче напруження від небезпеки, хвилювання як за себе, так і за інших... Від чуття, як калатає серце, просинаюсь. 0340'

Сон 200320 "П'яте колесо до воза"

Серед колективу хлопців хтось зауважує, що я єдиний одружений. Звучить теза, що "таким, як я, треба співчувати", - яку заперечив. За перебігом робочих подій, одному хлопцю щастить налагодити стосунки з однією дівчиною. Поняття "щастить" в його розумінні амбівалентне. Ось вже він готується до весілля, яке має відбутися в короткому майбутньому. Сидимо з ним у лазні, а він доглянутий, стрижений - "все, як має бути!" Підохочую: "Аби не розчарувати дівчину!" Тепер з'являється його батько і рекомендує поставити до сумки два колеса, які були відламані, а третє дає мені. Я ж кажу, що це буде для нього як сувенір, прикріпить на ланцюжок і буде висіти іззовні на тій валізці, хоча подумки його називаю "п'ятим колесом до воза". 0410'

Сон 190320 "Вимушена зупинка зі знаком STOP"

Йду понад річкою з двома жінками, яких знаю за недавньою випадковістю познайомитися (таке у мене переконання). (Їхні образи мені не знайомі й не мають жодної асоціації з реальністю). Я відсторонений від їхнього діалогу, який заходить за Ю.П. (колишного колегу по роботі). Виявляється у нього розвилися стосунки з однією з них до такого, що вона вже готова вийти за нього заміж. Я ж втручаюсь у діалог і питаю: чи вона мала коли-небудь намір з ним піти на природу? Вона заперечує. Отже, ще не має глибини безпекової довіри! Наводжу для неї приклад зі свого досвіду, коли я присвятив свій вільний час вечірній прогулянці з ним над такою ж водоймою, якою нині прогулюємось. Тоді він пускав у воду кішку, аби подивитися, як вона плаває, що їй вдавалося вельми тяжко, або ж втоне... а на останок знайшов велику жабу і вийняв її із води (образ з жабою фігурував у забутому сні, образ із твариною (мишка) - у недавньому). На оповідане мною, виявилось, що наміру в неї, вийти за нього заміж, не поменшало. 0250'

Відрізаний хвіст у свіжої річкової риби. 03ХХ'

Ремонтую вдома телевізори. Один уже складаю, другий ще в ремонті. Чекаю батька, аби замінити плату (моношасі). Має сказати, яку взяти. Він приходить увечері трохи підвипившим, але бодрячком. Я питаю і показую одну з плат, він погоджується та пропонує докласти в середину цукерки з багатої але розпакованої упаковки. Бере сам пару цукерок і заїдає незначний перегар. 0410'

Закидаю кабеля. На якомусь етапі бачу, як у лотку стоїть пляшка горілки. 0500'

P.S. Сни метафорично нагадують дійсну реакцію суспільства на коронавірус.

Сон 180320 "Облущування сну до м'язів сутности"

Розповідаю власний сон дружині про І.Х. (Спільна знайома, спочатку, ще зі студентських років, для дружини, а по них - колега для мене). Тільки-но доходжу в розповіді до неї: кажу її ім'я та прізвище, як усвідомлюю, що, за мить до сказаного, почув її голос, який з'явився десь із-за дверей, що за спиною. Обертаюсь, а це і є І.Х. в "реальному" житті. Вітаюсь, кажу до неї: "А ти мені сьогодні снилась!" - Чим викликаю упереджений інтерес. Продовжую: "А знаєш як?" Бачу зацікавлення і пробую їй змалювати сюжет сну в кількох словах, аби все виглядало "з кращої сторони". Але скоро мусимо розходитись, моя оповідь коротка і не потребує зайвого часу. Прощаємось. Продовжуючи йти з дружиною, пригадую подальші деталі цього сну і продовжую їх переповідати. 0035'

Їм морозиво у великих міжвафельних листках маленькою ложечкою. Хтось повертає борг у ~10 зл монетами по 1 зл. Я ж повертаю свій, близько 1 грн двома монетами по 25 та 78 коп. Про себе зауважую щодо дивного номіналу останньої. 0350'

Чищу свіжу рибу, вішаю сушитися на тараню. Беру готові, обдираю шкірку та їм. 0500'

Сон 150320 "Пряме і завихрене"

Я отримав робоче завдання: поставити жовту трубку, демонтовану раніше в студентському автобусі, таким чином, щоб на ній був розташований монітор. Виконання роботи покладене на бригаду з трьох чоловіків. Тепер другим сюжетом дивлюсь зі сторони на сам процес виконання покладеного завдання: обсяг роботи оцінено безпосередньо на робочому місці, монітор треба встановити ближче до задніх сидінь, у той час ув автобусі вже перебували студенти (переважно студентки). Виконавець раптом рушає разом з усіма на навчальне завдання, але не для нього - це взагалі не входить у його плани. Водія ж не хвилюють сторонні задачі - він виконує роботу по годинах. Тієї ж миті вирішується ситуація таким чином, що в кадрі з'являється другий персонаж - священник, з місією, аналогічною для першого: він сідає на свій автомобіль, аби довезти до цього автобуса ту частину матеріалу, якої бракує, як висновок - та сама жовта трубка, що має кріпитися під монітор.

Цей сюжет був сповнений преамбулою та деталями процесу роботи, яким важко надати уві сні місце, але вони були: ошурки зварювання, на моїх руках закачені рукава, а на правій руці свіжий шрам у вигляді опіку.

Дивлюсь фрагмент відео, в якому фігурує давній знайомий, поет і митець Б.Г. Тепер у проміжку іншого часу бачу подібне відео, інше, більш удосконалене, в форматі сюжету новин, але ілюстроване мультиплікаційно в сірих тонах у стилі аніме, з коментарями, подібними до "оперативного штабу поліції по боротьбі зі злочинністю". В ньому зображено Б.Г., який прив'язаний до стовпа (як саме? - не видно), у нього стріляють з якоїсь рушниці (не у фас, а в профіль), куля летить, створюючи завихрення, коли глядач розуміє, що події відбуваються у воді. Наступним кадром, але як продовження, з'являють "темні сили" у вигляді "дуп", які є чи то медузами, чи то ротами у вигляді розірваних сердець, образно подібних до роздвоєних облич-вус. Явно мистецький витвір фантазії (жодних аналогів із реальним життям, аби підібрати правильний вираз, але те, що подумки уві сні я означив для себе їх "дупами", можливо, є найкращим на те визначенням). Ці сили є такою ж загрозою для Б.Г., як і та куля, випущена з невидимої сторони. Голосом із-за кадру чути працівницю поліції, яка коментує це відео. Про те, що знайшли його вони випадково у вільних просторах інтернету, погрози від викритої банди є суттєвими і небезпечними, і разом із тим, після нагнітання страхів, закінчує свій спіч: "То які, до слова, банди в наш час?"
0400'

Сплю вдома (асоціація з дитячою кімнатою батьківського дому), а разом із тим на різних ліжках із дружиною: вимушений, але пов'язаний зі здоров'ям, захід, хоча, в процесі його перебігу, на завершальному етапі. Просинаюсь разом із дружиною, а вона жартує на інтимну тему. Я ж розумію це однозначно і вона опиняється у мене зі спини і обіймає. По кількох хвилинах я припіднімаюсь і помічаю, що біля мене ще від вечора загубилися в ліжку в'язка ключів та дротові білі навушники. Присідаю на краю ліжка, аби те прибрати, і невимушено стягую на себе з кількох ковдр більшу. Тієї миті заходить син, дивиться, а мама лежить в чепчику, сміється і йде. Нічого дивного, своєрідна дитяча реакція. Беру ковдру і вкриваю жінку. 0615'

(Денний сон).
Сиджу у великій кімнаті, більше схожій на робочий кабінет з бібліотекою. В одному кінці якого працює за столом дружина, а в іншому - я. Певною мірою присутнє подвійне враження: наче це наш дім, але схоже воно на грамадське місце, подібне до універсально-наукової бібліотеки. (Жодних асоціацій з реальністю). Записую якісь роздуми, розмірковую на різні теми, пов'язані з прекрасним, адже у той же час дивлюсь на вікно, на якому зсередини на білих декоративних ґратах розташовані живі квіти у вигляді "стріл", які подумки я називаю ліліями. Мене трохи не влаштовує їхнє просторове розташування і я підходжу і переставляю їхні довгі пагони, всіяні квітами, з одного положення на інше. Повертаюсь до свого стола і помічаю, що за мною спостерігає жіночка, яка завершила уроки з німецької мови, які проводила дружина. Тепер вона вільна і вирішила прокоментувати мій смак, оцінивши його з гарної сторони. Разом із тим її міркування надихнули на згадку про якийсь художній твір. Навіть назвала її назву. Але зобачивши мене біля стелажів із книгами, запитала:
- У вас велика бібліотека!.. А є Драйзер?
Дивлюсь на поличку і одразу знаходжу й показую на книжку з чорною палітуркою. Вона ж дивиться і каже:
- Не ця! Тут немає того твору.
Я ж міркую, що була ще одна. Але тієї миті вона втрачає інтерес і каже, що це не так важливо.
Приходить незнайома дівчина з блакитними очима, з підвищеною цікавістю озирається навсібіч, вивчаючи кімнату. Відзначаю для себе, що це нова учениця німецької, адже йде до столу, де сидить дружина, сідає навпроти, продовжуючи "сяяти" блакитним поглядом, фіксуючи атмосферу нового для неї простору. 1515'

Сон 130320 "Пухнасті емоції"

Довгоочікувана зустріч трьох батьків із синами. Звернув увагу, що татусі були з вусами. Один син також з ними. Подумки: цікаво, чий? Навіть комусь зауважив, що вони однаково красиво підстрижені. Глядачів цікавить реакція: як то сини прийдуть і як виглядатиме побачення? Насправді, все було доволі просто, трохи незвично, але без зайвих емоцій. 

Якісь два чоловіки вирішили постріляти з дивних рушниць доволі малого розміру, більше схожих на трубки розміром по 30 см. Стояли в чужій для них кімнаті і влучали в зачинені ізсередини двері. Я такому лише подивувався. Тепер між собою спілкуються дві жіночки на тему: де краще постріляти? Одна каже, що знає будинок. Перепитує у мене чи я його пригадую? Каже, що там ще збереглась з радянських часів мозаїка. Навіть спробувала пригадати частково збережений напис, але смішно прочитуваний, щось на зразок: "Нехай Бог береже царя". Половина її обсипалась, але, як на неї, якраз це є чудове для стрільбищ місце. (Асоціація цього дому з реальністю має ще одну символіку: в цьому домі знаходився гастроном, під назвою "Московський").

Знаходжусь в якомусь музеї-садибі. Велика, простора територія з меморіальним будинком, виходом в сад і водоймою. На якомусь етапі я прочищаю зливні бетоновані ринви для дощової води, яка ніяк не може знайти вихід, але врешті мені це вдається. Десь у той час до мене підходить директорка музею і у неї зістрибує з рук і опиняється у водоймі пухнаста біла мишка. Я перепитую: чи добре то для неї? Порадила звідти її забрати. Я ж пролітаючи над водою, поміж красивих рослин і водяних лілій виловив мишку назад із води. Хоча, оцінивши, що їй сподобалося пливти, зронив у воду ще раз. Остаточно підібравши, вийшов на берег. Як виявилось, від перебування у воді змерзла і почала труситися. Міркую: треба віддати і порадити добре просушити теплим феном. Зайшла розмова за якісь публікації, архіви та документи. Поміж розмови директорка похвалилась, що саме в їхньому музеї зберігся пакт Молотова-Ріббентропа.
P.S. Цікаво, що пухнасті тварини сняться кілька ночей підряд: цуцик, кіт, мишка.

Фрагмент пов'язаний із дружиною. Стою доволі близько до її обличчя. Вона ж відхиляє його убік. Я цілую в шию.

Приношу до Г.К. (Г.М.). свіжовидану збірку її поезій.
0450'

Сон 110320 "Пухнасті форми"

Сиджу десь з донькою і спілкуюсь. Раптом заходить розмова про мою роботу і я вживаю нецензурне слово, яке, як і інші, не допускаю у своїй лексці, тим більш в її присутності. Пояснюю, що так на роботі гостро висловлюються хлопці, хоча, по тексту сказаного, була наявна деяка іронія на серйозне.

Якийсь фрагмент, пов'язаний з їжачком.

Повертаюсь автобусом з якогось свята, різношерстним, але переважно творчим колективом, до дому - в рідне місто. По дорозі зупинилися з певних причин десь у лісі і я вийшов. Як виявилось, посеред дерев було дивне місце, хаотично сповнене покинутими давніми меблями і м'якими об'ємними речами. Посеред того всього запримітив білого пухнастого кучерявого цуцика, який, як видно, був голодний і потребував їсти. Взяв його на руки, пішов до автобуса і попросив для нього якихось харчів, аби нагодувати. Хтось дав рисової каші, яку він почав їсти з рук із великим апетитом. Пішов у ліс, аби залишити його на тому ж місці, де і взяв. По дорозі, раптово для себе виявив з десяток таких же тваринок, але померлих від голоду, які лежали хаотично в ямі. Вже почав міркувати: чи не взяти його додому? Як трохи далі, в іншому місці, побачив дорослу собаку, за породою схожого на цуцика, видно, що його матір. У будь-якому випадку, в лісі їм обом є шанси вижити. Залишив і пішов. З'явилось відчуття, що минуло забагато часу і автобус міг рушити без мене. Приходжу, а він стоїть і люди все ж таки мене очікують. Заходжу в салон, підходжу до умивальника, мию руки, кажу, що з тваринкою все добре. Повертаюсь до людей, а мені вже звітують про плани на сьогодні: кому де зійти та завтрашній день: куди ми їдемо далі. Тітка Тетяна каже, що їй треба на вул. Селецькій і т.п. Дивлюсь на обличчя колеги, а воно засмагле. Міркую: от що значить цілий день бути на сонці! 0250'

Бригадиру розповідаю про можливі мої варіанти поїздки додому. Прошу вислухати уважно, тому що питання цього потребує.

Вішаю досушуватися рибу. 0500'

Сон 100320 "Пора збиратися й іти!"

Велика зйомна квартира. Разом із тим таке дивне відчуття, що вона рухається в просторі, наче це вагон потягу, але жодних візуальних на те ознак. В ній зупиняються приїжджі, наче в готельному номері, й за деякий період часу з'їжджають звідти. Такими тимчасовими постояльцями є я з родиною та по сусідству якась незнайома дівчина. Ось нам кажуть, що ми маємо скоро зібратися і піти, а я маю про це повідомити згадану дівчину. Минаю кілька сусідніх кімнат, заходжу до неї. Її ще не бачу, але відзначаю для себе, яка безліч жіночих речей акуратно розкладена на різних поличках кількох кімнат. Міркую: і як же вона зможе весь цей дріб'язок оперативно зібрати до виходу?

Скоро маю їхати додому. На руках уже квитки на потяг. Заходжу в дім, в якому мешкає малознайома польська родина. Розговорююсь з жіночкою, яка є родичкою цієї сім'ї. Розповідає про навчання в "liceum" старшої доньки. У мене виникає більший інтерес до розмов. Виходимо з дому, аби побалакати на дворі. Вона дістає цигарку-самокрутку і обламує її більш ніж надвоє, пробує запалити, а запальничка не працює. Дістаю свою, кажу, що дарую. Перепитує, чи вона з України? Підтверджую, але з іронією наголошую, що по факту вони такі ж українські, як і польські - привезені з Китаю.

Збираємось на змагання зі спортивних танців. Батько показує на годинник, що вже пора йти! В реальності - дзвонить будильник. 0500'

Сон 090320 "Повернення літературного боргу"

З колегою по роботі потрапляємо у місце, яке можна назвати поліцейською дільницею на двох правоохоронців. Але трапляємо не безпосередньо до них, а в приховане приміщення, з якого можна вислизати непоміченими всередину їхньої кімнати. Так трапилось, що колега проявив самоініціативу невидимо пролізти під їхній стіл, на якому була розташована модель-мініатюра воєнних дій на лоні природи, де зачепивши з-під низу палички, на яких були дерева, видав свою "дивовижну" присутність, а заодно й мене, коли я спостерігав із місця, більше схожого на підвал того дому, крізь прямокутний вентиляційний проріз між стіною та підлогою. Виявивши нашу присутність у такій "глухій" кімнаті, як підсумок, опинилися замкнутими в їхній, без права виходу назовні. Далі (фрагментом) їв (там же на місці) такий хліб, що застрягав між яснами та зубами, в результаті чого треба було довго виколупувати язиком, а врешті - лізти пальцем.
P.S. Сон нагадав інший - безмірно давній, в якому я непомітно й неодноразово потрапляв у приміщення однієї людини, у якої була хованка з дивним захистом, до якого я знав секрет доступу. Заходив у той "сейф" не раз. Подібне переконання виникло на початку сну, наче я знаю це місце та їхню хованку, але інтересу до неї лізти вже не було, хоча сам факт впертости колеги нас видав у дивній ролі як спробі розіграти сценарій можливого прагнення потрапити до того місця. 0300'

Маю колекцію публікацій різних авторів, копії яких вирішив розвезти власникам. Ось вже я в дворі жилого двору, оточеного багатоповерхівками. Підходжу до одного з них і по ходу звертаю увагу на зміни: ось місце, де колись був дитячий майданчик, ось зрізаний стовбур дерева, який я пом'ятаю ще з дитинства. Дивно, але воно старе і нікому не прийшло в голову його прибрати: так і використовують у якості лавки! Ось двері, крізь які я можу піднятися в квартиру родини Ліх... Стоп! Але ж вони вже дивним давно в Ізраїлі? Йду з того двору... Помічаю, як на сонці гріється кіт (не кішка), розклавши ноги до сонця. Трохи далі, за рогом дому, обходжу калюжу, яку пригадую так само з тих далеких часів - нічого на краще не змінилось! Міркую: якби та родина повернулася зараз у двір свого дитинства (діти), та зрілих років (їхні батьки), ой, як би вони здивувалися незмінності речей!

Приходжу до Г.К. (Г.М.). Попередньо передзвонив, уточнивши місце роботи. Дістаю папку з копіями публікацій її творів, аби їх віддати. Знаю: в мене ще багато авторів, тому за цією зустріччю будуть інші. Разом із тим завершуємо підготовку нової книги про Юрка Ґудзя. З-поміж принесених мною паперів беремо вже вичитану книгу, у якій присутні давні рукописні правки. Виникло відчуття зібганости часу, коли Г.К. (таке враження лише уві сні) працювала в різних місцях, так, що довелось трохи напружити мізки: куди ж саме їхати, аби потрапити до неї?

Приїжджаю в гості до тещі. Готуємось до якогось свята. Як продовження попереднього сну, бачу відеозапис спогадів одного з письменників про Юрка Ґудзя. Він сидить за святковим столом, а за його спиною проріз до сараю, в якому видно, як дають їсти свині, напочатку підготувавши сіно, перемішавши його з якимись борошняно-супучими додатками. Хтось коментує технологію: наскільки вона проста і цікава. Далі, у тещі прибираємо в домі: подивувало, що до земляної підлоги поприлипали буряки. Здіймається пилюґа і я припиняю замітати, відкладаючи процес на потім. Теща розповідає, як з Манею мають поїхати на якусь культурну прогулянку. Від сказаного маю невиражене здивування. 0500'

Сон 080320 "Спішно / Недоспіху"

Донька років п'яти (суттєва різниця з реальністю). Я з дружиною і донькою відпочиваємо-працюємо десь на дачі, яка виражена великою територією на трьох господарів. У нас одна споруда, у них - в другому кінці садиби - дві інші. Десь у роботі обмінюємося своїми речами. Так одного разу вони позичили дитині жовтий халат, для мене - шпательок, ще якісь речі. Другим разом (фрагментом сну), вже була осінь, а я доньку покупав удома і дав їй згаданий халат. Вона мала витертись і так трохи проходити. Заношу до "сусідів" шпательок, а за мною вибігає на город донька. Дякую одній з господинь, а вона зауважує, що халат, що на дитині, її. Вибачаюсь і кажу, що є й інші речі. Дитина неправильно розуміє наш діалог і хоче вже скинути позичене: відкидає капюшон, а я дивлюсь: голова після купання - не висушена, на косах висять мало не цілі краплі, а на дворі - осінь. Пробую акуратно насварити, що в результаті може простудити голову, протягне шию, і вони будуть боліти. Дитина ображається і на сказане хоче вже плакати. "Сусідка" бачить сцену і додає, що "повертати речі недоспіху". 0200'

Фрагмент: У терміновому порядку надсилаю у Вайбері дві вакансії для дружини, які (в реальному житті, перед сном) зберіг у чернетці.

Сон 070320 "Документальна сталість"

Лежать у акуратному і чистому підвальному приміщенні документи в ніші, схожій на велике піддувайло печі. У тому ж місці лежать мої фотоальбоми, десь зо 5 штук. Хтось біля мене перекладає їх з місця на місце, а я пояснюю, що це... і це... і цей альбом - мої. Якось раптово, при виході, питаю в когось: у цьому домі підвал не заливає водою? Подумки: як добре, що зараз почали документи робити з пластику - не змокріють!

Гладжу кішку. Загорнув ковдрочкою її так, що для шиї виявилась вона зібгана не на добре, хоча мило. Хтось каже: "відпусти її", - чого і від себе варто було очікувати. Звільняю. Гладжу, а в долоні опиняється кавалок згарбаної шерсті.

Я у дворі одного господаря, який розповідає  мені про те, що новий дім у вигляді хостела, побудований ним, розташований близько до дому, в якому мешкає. Сама споруда доволі акуратна, мило зроблена. (Певна асоціація з двором моїх батьків, де на місці "нового дому" стоять вряд сарай із гаражами). Це перешкоджає йому заїжджати великими машинами у двір, аби здійснювати їх ремонт. Така ситуація з новобудовою трапилася з тієї причини, що проєктом займалась дружина, а його погодження в управлінні архітектури було прийняте в поспіху.

Сон 060320 "Деформація образу"

Металева коробка під контактне з'єднання. У ньому висверлені отвори. Пару з них більшого розміру. Кабеля укладені так, що вже зробивши, довелось переробляти і переукладати наново. 0100'

Їду по території підприємства на автокарі. Його обчіпили з двух сторін люди, яких я знаю (таке переконання уві сні). Розганяюсь, але раптом на зустріч іде людина, яка, за логікою подій, має відступити і дати дорогу, але раптом зникає під каром. Зупиняюсь, сходимо, дивимось, а вона лежить прямо під дном. Як так могло трапитись? Від'їжджаю, дивлюсь на голову, а вона приплюснута і не в силах піднятися від асфальту. (Кров відсутня, лише видозміна форми). Хтось каже: "Так це дівчина, яка обслуговує у нас на фірмі кавомашину!" Дивно, але вона ще спробувала давати якісь роз'яснення.

Дивлюсь у простір, а він міняється шляхом візуальної перфорації: спочатку одного розміру вибиті клітинки, згодом інші. Так, як це відбувалось у процесі засинання, дещо міг впливати силою думки на їх видозміну, хоча не міг помітити "механізм" їхнього виникнення. Таке враження, наче між реальністю та уявним простором з'являється те, що, ймовірно, називається "сном". 0500'

P.S. 4 лютого Володимир Зеленський змінив Уряд "нових облич". Певною мірою, сон як метафора - не "нові", а "деформовані".

Сон 050320 "Пірнання у іншість"

Гуляю по місту тими стежками, якими ходив зі знайомими на днях. Обираю для себе свій маршрут, це дозволяє бути більш уважним до деталей. Доходить до того, що певними моментами я літаю, переміщаючись з одного місця в другий. Ось на якомусь етапі до моєї подорожі приєднується жіночка, яку охарактеризовую для себе як відьма, зі своєю донькою. Розповідають якісь історії особистого плану, які перетікають у нескромний інтерес заволодіти моїми інтересами, часом зі здобутками, хитромудро перетинаючись перевтіленням із моїм світом. Все заради "порятунку" її доньки, якій світить небезпека. Пробую вирватися з їхнього "полону", виринаючи крізь землю в іншому місці. Щось мені виходить, але від такої "втечі" більше втрачаю, зокрема сили та свободу, аніж щось здобуваю. 2325'

Приходжу із сім'єю на пісчаний пляж із відкритими басейнами. Є сонце, щоб погрітися, є окультурені місця для купання. Цим закладом завідують чоловік і жінка. Переважно вони сидять біля одного закритого басейну, де не так багато людей. Люди полюбляють бути на сонечку. От і я з родиною два дні підряд приходимо, засмагаємо та купаємося. Удень, розігрівшись на сонці, коли пішов у закритий басейн, пірнув у холодну воду і відчув контраст, хоча з часом звик і температура вже подобалась. Пірнав під воду, затримуючи подих, пропливаючи від одного кутка краю до іншого. Чомусь залишилось враження, що недалеко від нас, на пляжі, був присутній В'ячеслав Пономарьов. Другого дня досиділись до того, що я, купаючись у закритому басейні сам, увімкнув світло, адже наближалась ніч. 0500'

Сон 040320 "Неприйнятна зона"

Проходжу будинок однокласниці, а двір - пустка. Знаю, що на городі будували ще одне житло, а навіть тут ніхто не живе. Недалеко звідти переходжу дорогу на зебрі, а розмітку перемістили, з'явився контроль - люди, що її обслуговують. По другу сторону іду в напрямку школи, а там збори: багато учнів, людей з навколишнього району, чиновники. Помічаю колишнього президента Кучму, його оточення. Присутній якийсь чоловік середніх літ, який з-поміж них сприймається, як царевич, якому хочуть сильно сподобатися дівчата. Аж зазирають ув очі й від особистого привітання аж розцвітають. Дивуюсь від такої сцени. Проходжу далі, стаю, дивлюсь на суттєві зміни в архітектурі, адже звітують за покращення. Можливо... Надмір муровані паркани з червоної цегли, стилізовані під давнину. Стає нецікаво і я йду.

Слухаю пізнавальні передачі з викриття духовних практик на одному ютуб-каналі. Якоїсь миті потрапляю в студію, де робиться запис. Знайомлюсь з ведучим, якого знаю лише по голосу за кадром. Розмовляємо. Питає: чи спостеріг я за собою якісь незвичні здібності? На все про все кажу, що веду блог своїх снів. Перепитую, чи все розуміє українською? На що він зайве прислухається і просить говорити виразніше. Дивуюсь, адже вимова слів є доброю.

Пневматичний контейнер великих розмірів (заводських масштабів) для сміття під металеві ошурки. Стою, дивлюсь. Якоїсь миті густо вилітають шматки металу так, що відбиваються від стінки і утворюють повноцінний металевий предмет гострої форми. Підходить працівник, який обслуговує це обладнання і попереджає про небезпеку перебування в цій зоні. Якби, уявно, стати в той контейнер, то тієї миті метал запікся б у тіло. З часом просить мене принести йому захисні окуляри і рукавиці.

Сон 030320 "Дивні вчинки"

Читаю статті десятирічної давності про минуле, зокрема про національно-визвольний рух, часи козацтва. Натрапляю на назву статті: "Давнє поховання у тіла батьків". Міркую собі: що за дивна назва? Певною мірою проводжу паралель зі своїм авторством, що свого часу і я міг би таке втнути. Подумки виправляю: "Давнє поховання біля тіл батьків", але розумію в тому всю неоковирність, та й тему якусь обрано дивну, аби про неї щось писати. 0150'

Польський магазин у невеликому місті. Консультуюсь і в результаті купую універсальний пульт до телевізора, який має підходити до зовсім іншого електрообладнання. Десь у той же час отримую зарплату. Перераховую гроші - від чого відчуваю задоволення. Міркую про надійність банківської системи. Довго консультуюсь який пульт узяти, навіть приміряв у той час навушники, поки не прийняв остаточного рішення - беру. Розраховуюсь, дивлюсь у чек - 107 злотих. Виходжу на вулицю, а там жіночка, у якої питаю, як не забути цей магазин, коли знадобиться гарантія? Вона відмахується: "Що за дивне питання?" - хоча приділяє увагу. Показує на будинку назву вулиці: "Żytomirska, 10(?)". Я дивуюсь і кажу: а ви знаєте, що це за місто? А вона, якось так невиразно: колись розповідали, що знаходиться в Туреччині. А я виправляю: ні, це в Україні! Тільки пишеться інакше. І намагаюсь роз'яснити: де воно розташоване. На якомусь етапі помічаю її байдужість до даної тематики і я її покидаю, висловлюючи, що їхнє місто цікавіше, хоча, подумки про себе, розумію, що будували його пруси. 0310'

Затягую в навчальному закладі кабеля, разом із тим поспішаю послухати лекції. Записую якісь спостереження та думки. Навіть доходить до того, що пишу чим є під руками, аби не згубити думку.

Іду по вулиці, а мене спиняє якась бабка і просить допомоги. Поки слухав і казав: "так, так", як раптом до неї "ні!" - на конкретні слова: зайти в якусь хату і щось для неї взяти. Чим її дивую. Пояснюю, що вчусь і поспішаю на лекцію.

Вихідний день, 9:00. Приходжу в магазин. Одна частина магазину відчинена, а друга - побутової техніки - ні! Ще не час - треба зачекати. А мені саме туди. Сидять у великій аудиторії якісь люди і щось ждуть. Десь в розмові зайшла мова про "PIT" (бухгалтерський документ річного обліку по зарплаті в Польщі). Виходжу, повертаюсь знову. Нарешті відчинились, а тут, одразу при вхідних дверях, чоловік запрошує в цей магазин. А я дивлюсь і кажу, що ви вже були о 9:00? Сиділи і нічого не казали, а тепер так мило запрошуєте. Дивлюсь ще на двох: і ви теж там були?  Подумки: які підстави були не почати працю, коли клієнт о 9:00 вже тут? Разом із тим дивуючись зміні зовнішнього образу. 0400'

Тюнінг і заміна оливи в машині, ключі до якого підходять від мотоцикла. В розмові хтось питає, а яка його назва?
- "Хав'єр".
- Але ж немає такої техніки!..
0500'

Сон 010320 "Миші. По-той/цей-біччя"

Приходжу на фірму, в якій колись працював. (Жодних асоціацій з реальністю). У мене інша посада та інші завдання. Добре знаю роботу двох інших посад: одну обіймав, а до другої був дотичний. На якомусь етапі роботи зацікавився: хто ж там нині працює? Цікаво так склалося, що я з ними ще не познайомився, а вони так само не проявили інтерес до мене, хоча виникла переконливість, що вони вже дізналися, що повернувся давній співробітник, який міг би дати певну пораду. Міркую, що принаймні я на їхньому місці вже не раз прийшов із робочими питаннями, як до людини, яка могла б дещо порадити, а вони сидять на одному місці, як миші. Іду до тих людей сам. Одна з офісних кімнат, де сидить один зі згаданих колег, має скляну огорожу, що виходить у іншу кімнату, в якому стоять два ліжка. Таке приміщення подібне до огороджених балконів, тільки повноцінного розміру з кімнату. Так зроблено задля того, щоб інші колеги, які виходять на нічну зміну, могли трохи відпочити. Отож, познайомившись з колегою, який обіймає колишню мою посаду, почав розповідати мені про тих, хто нині тут "відпочиває". Слухаючи його, пригадав себе, зокрема й одне з тих ліжок, на яких спав. Тепер ми в тій кімнаті. Раптом колега каже: дивись, миша! Доказую свої слова, озираюсь: дійсно, в кутку на стіні сидить чорна невелика миша. Колега починає наганяти своїми розмовами паніку, але я спокійний. Розвертаюсь від миші до нього, щоб заспокоїти, і тієї ж миті на мою спину стрибає згадана тварина, яку я відчуваю, не дрібнюткою, а повноцінною, схожою на сіру лисицю. Каже мені якісь заспокійливі слова і впивається зубами в мою шию, де хребет. Я ж не очікував такої хитрости і у відповідь почав кусати у відповідь її лапу, що опинилась біля мого обличчя. Прижав до того ж болю, що й вона мою шию, але відчув, що на протидію не відпускає. Тоді я вкусив із такою ж силою другу лапу... Цікаво, що в такому стані "заціпеніння" зубів, ця тварина мені почала говорити, щось на зразок того, аби я заспокоївся, а я у відповідь теж, але з тією різницею, що почав повторювати слова колеги:

- Яволь, відпусти шию!
- Яволь, відпусти мою шию!..
0445'
P.S. По пробудженню, подивився походження, як мені подумалось, імені Яволь. Здивувався, що це повноцінне слово з німецької мови, яке означає: "погоджуюсь", "ясно", "звісно". І тепер важко зрозуміти: ця дуалістичність: наказ чи взаємозаперечення?

Потрапляю на завод, на якому колись працював. (Таке переконання уві сні. Якщо проводити з реальністю, то певною мірою є незначна асоціація). Опиняюсь в колективі незнайомих мені людей. Себе відчуваю в ролі глядача і спостерігача, хоча, як виявилось, тут зібрали якраз багатьох новобранців, що будуть освоювати різну роботу в новому цеху. Я поміж них нічим не відрізняюсь, аби так просто взяли б мене і навчили чомусь новому. З'явився начальник, який почав зачитувати прізвища, кому треба пройти охорону праці, а працюючим її повторити. Отже, мене в тих списках не було... Та й не треба!

Історія, в якій розповідається, як в домі залишилась дитина (таке постпереконання) з незнайомим дідом, який з якогось дива перестав проявляти ознак життя. Дитина списала на те, що він змерз, адже була (забута мною) сцена, що передувала цьому фіналу. (Сон повторюється, але з певним оптимізмом). Ті ж герої, але до дому приходять родичі старого. Малий повідомляє, що дід помер. Тіло лежить незмінно на спині, як у першому сні. А хтось дивиться на нього і каже: "Так він лежить і дише!". Дійсно, живіт здіймається і опускається, як у живої людини. Далі звучить така думка: "Видно змерз і оклигав". Тієї миті світ навколо почав сприйматися на рівні містики: тут щось є, а тут - немає. Стоїть в кімнаті якась велика бочка, а в ній невідомо що, лише в кутку вибита дірка. Головний герой питає:
- Що це за отвір?
Хтось відповідає, чий голос і гумор нагадує одного мого колегу:
- Це портал у підземний світ.
- І як там, дуже глибоко?..
- Там холодно і темно!
- А якщо пальця туди сунути?
- А сунь!..
- А як за пальця мене хто схопить?
- А почитай!
0650'

Сон 290220 "Комфорт для чужих"

Баба Люда хоче поцілувати онуків, але обличчя доньки замащене пудрою, а, можливо, спеціально, як то в традиції японців. Як би не хотіла, все одно поцілувати не вийшло б. Дивлюсь на коробку з під пудри, а вона частково розсипалась. Заходжу в парадні двері до батьків. Дивлюсь на кухню, а там зробили суттєву перестановку. Відчиняються вхідні двері, якими зайшов, озираюсь, а там незнайома жіночка. Виявляється, до батьків приїхали люди, любителі подорожувати, а всі ті перестановки спеціально для таких гостей, як вони. Міркую собі: непоганий бізнес здавати житло туристам, можливо, й здорово, адже мати любить опікуватися певним комфортом для чужих людей. 0455'

Сон 270220 "Заплутана історія"

На території підприємства з'являється чоловік. Ставить він свою чорну машину в непримітному місці. Разом із ним із машини виходить його партнер. Вони розходяться в різні сторони. Партнер заходить в одне з адмінприміщень, видно, що побудоване ще за радянщини. За якимось дивним розвитком подій потрапляє в пастку шафи, де його притискає скло зі сторони горла. Десь тієї ж миті в те приміщення заходить невідомий чоловік, який зобачивши його, радіє і офіційно звертається по імені й батькові, типу: "Сан Санич, якими шляхами?.." І підходячи до нього так, що "глядач" думає, що має ось-ось допомогти, прижимає його голову до шматка битого скла, яким був затиснутий, і з його горла тече кров. Кадр міняється і тепер "глядач" біля першого героя, який пробує знайти свого партнера, але трапляє у інші ситуації. У нього хтось переганяє машину в інше місце. Він її шукає. Щоразу "глядача" вражає його спокій і емоційна збалансованість. Бачимо, як на територію цього підприємства приїжджають люди в лазню. Одні автобуси з жінками - в одну, інші - з чоловіками - в другу. Заходжу, навіть перевіряю, як одна з них працює. Дивлюсь на басейн, який нагадує батьківський. Відзначаю, що в ньому мало хто купається. Перевіряю на палець свіжість води. Добра! Виникає бажання покупатися самому, але відкладаю намір, аби з'ясувати: чи підуть гості купатися перед святковим столом, які окремо приїхали на народини давньої колеги О.К. Дзвоню до неї, вона відмовляє. Зазначає, що за святковий стіл ось-ось вже всі будуть сідати. Тепер на цьому святі головний герой спілкується з однією дамою. В розмові виникає заплутана історія, в якій він спробував розкрити, дещо театрально, свій "секрет": "Тільки не розповідайте, що я пра-пра... правнук Пушкіна". Це він так про ймовірні стосунки до іншої жінки, хоча виглядало це, як загравання до співрозмовниці. Потім увесь цей клубок стосунків якось хитромудро розплутується. Головний герой шукає свою машину і не знаходить. Дивується, кому ж вона треба: непомітна, невиразна, чорного кольору?.. Я ж виходжу з приміщення і зустрічаю колишнього директора. (До слова: в штаті якого працювала згадана колега). На його прахання намагаюсь розповісти всю ту історію, але одразу попереджаю в її заплутаності, з "дохлим фіналом", подібну до сучасних художніх сценаріїв російських серіалів, в яких, після того, як старі сценаристи "зійшли з дистанції", нові наступають на "одвічні" граблі: не знаючи характери героїв і всіх перепетій, в які вони портапляли до цього, зокрема їхні образи, лексику, вчинки. Для того варто було б переглянути все, що було відзнято дозараз!.. Тому мій переказ, оповіданий йому, є зібганий і нецікавий, хоча, певною мірою, інформативний. 0150'

Переїжджаємо на новий об'єкт, все домовлено, квитки куплено... а речі то не зібрано! З'ясовую, що на місці залишається один колега, до якого ще має хтось з нас приїхати і все забрати. Сам колега малого зросту, хоча дорослий. Посеред всієї цієї "пісні" спілкуюсь з полькою на тему польської мови. Зокрема наводжу приклад почутого "в народі" від однієї жіночки цифру "5" з числа "125", як "piąć" замість "pięć", що мене подивувало. Про себе міркую: хто б вичитав у мене переклад моїх віршів? Осяває, що на "бюро" працює співробітниця з філологічною освітою. 0430'

Сон 250220 "Зрозуміти правильно"

Бригадою в кілька чоловік працюємо на окремій території певного підприємства. На завершення роботи я пилосошу бетон. Час збиратися додому. Трохи роботи залишилось на наступний день. Стоїмо десь на зупиці, на якій збираються багато-які працівники цього підприємства. Якась жіночка каже німецькою, що ми гарно працюємо. Це навіть видно в порівнянні з іншими фірмами. Я прошу колегу перекласти однозначно. Так, я зрозумів правильно! Хотілося б на те дещо додати, але покивав головою.

На тій же зупинці якийсь чоловік починає розповідати про елітний басейн. Каже, що у зв'язку із вірусом вирішили робити там мильну дезинфекцію. Жаліється: "Як я можу піти мильний купатися? Я змушений перед басейном помитися! Якби не так, то вода в ньому була б просто мильна". 0415'