Сон 200518 "Недовершений фінал"

Палітурно-брошурувальні роботи. Я складаю книги: листок до листка, для подальшого степлерування та склеювання. Робота відбувається десь на межі, де закінчується цивілізація і починається природа: дорога, дерева, сонце. Я відходжу від столу і бачу, як вітер зриває листки набраних мною книг. Білі аркуші лежать, ворухаючись від повіву вітру, на траві, битій дорозі.

Я в якомусь приватному домі маю помити руки. Присутня якась перешкода, від якої я лише знаходжу давній кран, що сходив металевою трубою біля білої стіни. Видно, що цим краном дуже давно користувались, адже під ним не було ані води, ані слідів від калюж, ані раковини. Я відкрутив той кран і слухав, як спочатку зійде повітря, потім "проплюється" водою кольору певної давності, поки не піде така, що врешті зміг помити руки.

Наче та ж приватна хата. Такі ж білі стіні. Образ рідного діда і в той же час хтось каже, що це його похорони. Проходить вузьким коридором рідна тітка, що давно вже мешкає в Криму. Я собі подумки: точно похорони, адже минулого разу вона не могла купити квиток, аби встигнути приїхати вчасно, аби в останню путь провести свого батька.

Десь у місті, але погляд спрямований на те місце, звідки я відійшов від столу в першому фрагменті сну. Але там не стіл, а лавочка, на якій сидять двоє знайомих поетів, чимось схожі один на одного: Коцарев, а другого ніяк не міг пригадати за прізвищем. Зовні примітно бородатий із виголеними вусами. Я підходжу до них і вітаюсь. Перепитую прізвище, помиляючись у варіанті своєї догадки, на що той виправляє мене, щось на зразок: Дубови'й, Дубинський. І я так ствердно: точно, згадав!