Я в аеропорту. Очікую на виліт. Вирішив прогулятися по залах і побачив автомат по виготовленню свіжих булочок. Поклав у приймач купюру і почав дивитися, як оперативно твориться пиріжок. За хвилину-дві лунає характерний дзвінок: можна забирати! Але ось підбігає до цього автомата незнайомий хлопчина. Дивиться, що пиріжок уже готовий і, незважаючи на мене, дістає його собі. Як прибіг, готується бігти далі... Я ж його: хап! - рукою за футболку в районі пуза, так і пригальмував на місці: "Ти купив його?". Він: ображеним жестом, тримаючи в руках купюру, з якою був, поспіхом вкладає його в приймальник так, що він не може його узяти, а за мить зжовує на дрібні кавалки в тісто, із якого вже почалося виготовлення нового пиріжка. На все це дивлюсь спокійно, зі своєрідним внутрішнім цензором: подивимось, що буде далі! Ось він і готовий! Не віддаючи моєї випічки, з радістю забирає другу і біжить. Я ж іду за ним і бачу, як другий пиріжок (з перемеленою купюрою) він віддає своїй мамі. Вона задоволено дякує своєму синові, радіє і надкушує свіжісінький кавалочок... Оп! - щось не так: змінюється вираз обличчя, позирає всередину тіста, а воно в чорні крапочки. Підходжу до неї ближче і багатозначно коментую: "Ну і як смакують вам такі букофки?" - інтонаційно посилаючи "похвалу" її синові. 0300'
Немає коментарів:
Дописати коментар